Ми – християни. Ми віримо в Ісуса Христа як у Бога. Ми – Його учні. Ми покликані Ним для виконання Його волі. Скільки встане людей під цей прапор сьогодні? Не заради політичних гасел, не тому, що сьогодні це модно і навіть престижно. Не заради з’ясування своєї достатності, історичності. Не заради отримання хліба насущного, здоров’я, багатства. Але заради Христа, заради Його слави, хто сьогодні встане перед лицем світу, що розкладається, як представники Царства Божого, з готовністю на жертву заради виконання Божої волі.
Христос Господь декілька років жив на землі. Це безцінний дар Божої благодаті.
Ось яке Його ставлення до інвалідів.
«А як увійшов Ісус до Капернаума, підійшов до Нього сотник і благав Його: Господи, слуга мій вдома лежить розслаблений і тяжко страждає. І говорить йому Ісус: Я прийду і зцілю його» (Мф. 8:5-7).
«І, не маючи можливости наблизитись до Нього через народ, розкрили покрівлю дому, де Він був, і, розібравши її, спустили постіль, на якій лежав розслаблений. Ісус, побачивши віру їхню, говорить розслабленому: чадо, відпускаються тобі гріхи твої» (Мк. 2:4,5). Яка сила дружби! Яка пристрасть!
«Там була жінка, що мала духа немочі років вісімнадцять: вона була скорчена і ніяк не могла випростатись. Ісус, побачивши її, покликав і сказав їй: жінко, ти звільнена від твоєї недуги. І поклав на неї руки; і вона зараз же випросталась і почала славити Бога» (Лк. 13:11-13).
«Коли Ісус був в одному місті, прийшов чоловік, увесь в проказі, і, побачивши Ісуса, упав ниць і благав Його: Господи, якщо Ти хочеш, можеш мене очистити. Він простяг руку, доторкнувся до нього і сказав: хочу, очисться. І відразу проказа зійшла з нього» (Лк. 5:12,13).
Можна усе Євангеліє переписати, і усе воно наповнене оповіданнями про чудеса Ісуса, які Він здійснював, зціляючи всяку неміч у людях, бо Христос прийшов «знайти і спасти, що загинуло» (Лк. 19:10). Ми написали безліч коментарів богословських, пересварилися з усіма і зовсім розучилися допомагати сиротам, інвалідам, і вдовам…
Ми рвемося в політичні висоти, прагнемо стати поряд із сильними світу цього. Нам хочеться отримати визнання влади земної. Холодок по спині. Чи не свідоцтво це нашої духовної інвалідності?
Мої роздуми ведуть мене до того, щоб сказати собі і вам, мої брати і сестри, християни, учні Ісуса Христа: може, нам варто помолитися Богу і перестати воювати один з одним? Складається враження, ніби найнебезпечнішим ворогом християнина є християнин, який не ходить «слідом за нами» (Мк. 9:38).
Може, нам, християнам, треба в молитві сповнитися пізнанням від Бога і силою від Духа Святого, щоб побачити людей, які страждають поряд з нами, та обернути свою енергію і силу на служіння їм? Адже в кожному з них – Христос!
«Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли? Коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? Або нагим, і зодягли? Коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе? І Цар скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:38-40). Так давайте ж зробимо! Адже Господь спитає.
