«А хто ж мій ближній?», – спитався одного разу законник Спасителя, тим самим бажаючи виправдати себе. На що почув у відповідь притчу про милосердного самарянина (див. Лк. 15:30-35). І судячи з цієї притчі, ближнім для нас має бути людина, яка потребує нашої допомоги. Але зауважте, яка саме потребує, а не та людина, яка, як ми вважаємо, потребує її.
Але може виникнути цілком логічне питання: а в чому ж тут відмінність, як побачити її? – Щоб знайти відповідь, спочатку прочитаємо опис страждальця, якому допоміг милосердний самарянин: він «потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого» (Лк. 15:30). Отже, що ми тут бачимо? – Повністю безпорадну людину. Йдемо далі, де ми в Євангеліях зустрічаємо людей у подібному безпорадному становищі, яким допоміг Христос?
Наприклад, наїнська вдова і її померлий син: «Коли ж Він (Христос) підійшов до воріт міста, саме виносили померлого, єдиного сина у матері, а вона була вдова; і чимало народу йшло з нею з міста. Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: не плач. І, підійшовши, доторкнувся до мар; ті, що несли, зупинилися, і Він сказав: юначе, тобі кажу, встань!» (Лк. 7:12-14). Тут Спаситель став свідком горя нещасної вдови і прийшов їй на допомогу, хоча вона про це не просила.
У подібній ситуації опинився і сліпонароджений, про якого розповідає євангеліст Іоанн (роз. 9): Христос разом з учнями проходив повз нього і допоміг йому. Натомість єрихонський сліпець Вартимей благав про допомогу і отримав її. Також не прохали про допомогу біснуватий з Гадари і розслаблений з купальні біля Овечих воріт: перший, бо був у неосудному стані, а другий, напевно, не чув про Цілителя з Назарету. Уся ж решта відомих нам випадків Господнього зцілення були відповіддю на прохання про допомогу.
До якого висновку можна прийти з наведених євангельських прикладів? Що передусім треба допомагати тим людям, які просять про допомогу, а також тим, хто перебуває у важкому становищі, а зовсім не тим, кому ми самі хочемо допомогти. Знаєте, тактовність – це дуже добра риса характеру і є проявом справжньої любові. Особливо в питанні проголошені рятівних істин. Певно, вам доводилося стикатися з нетактовністю в допомозі людям чи проголошені Благої Звістки. Погодьтеся, що в такому поводженні значно більше шкоди, ніж користі, і через те недаремно Спаситель напучував Своїх учнів, щоб вони були «мудрими, як змії, і лагідними, як голуби» (див. Мф. 10:16).
Тому, підсумовуючи, варто навести біблійну пораду: «Якщо ж у кого з вас не вистачає мудрости, нехай просить у Бога, Який дає всім просто й без докорів, – і дасться йому» (Як. 1:5). А також побажати всім нам бажання вправлятися в справах любові, бо лише так ми зможемо досягти успіху в пошуках ближнього.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
А хто ж ближній?