Діти
Саме в такій сім’ї Божого Царства діти народжуються як дар Божий. І народження, і виховання дітей у такому випадку є виконання Божої волі, що для сім’ї Царства є вища гідність. Дружина-мати в єдності з чоловіком створює атмосферу шанування Бога, в якій діти виховуються, сприймаючи закони Небесного Царства не як уроки наставників, але як саме життя. Саме в такій сім’ї сприймаються закони Небесного Царства. Повага до батьків: «“Шануй батька твого і матір” – це перша заповідь з обітницею» (Еф. 6:2).
Не секрет, що така повага стала архаїзмом у суспільстві і в церкві. Як наслідок – зростає число літніх людей, залишених без допомоги, без уваги синів і дочок. Як не прикро, але літні люди в церкві – у зневазі, самотні, частенько залишені і дітьми, і церквою. Не має цього бути!
Навички поваги і любові до старших не є вродженими. Такі навички прищеплюються батьками. Писання каже: «Перед лицем сивого вставай і шануй лице старця, і бійся Господа Бога твого…» (Лев. 19:32).
Що ми спостерігаємо сьогодні? Батьки так люблять свою єдину дитину, що її капризи є непорушними і виконуються без зволікання. Батьки без особливої напруги приймуть оцінку конфлікту своєї дитини із сусіднім дитям саме так, як розповість їх син, і швидше будуть готові помститися і другому хлопчикові і його батькам, ніж розібратися, уважно, з Біблією в руках, і допомогти своєму синові бачити не лише провину сусіда, але і власну.
Продовження цієї згубної любові буде в школі. Наш син завжди правий. Батьківська установка вже розв’язала дитині руки. У конфліктах учень-учитель, завжди винен учитель. Це стало безперечним твердженням. Можна погодитися з цим, але тільки в тій частині, що саме учитель дає учневі основи культури поведінки і культури взаємин. Але не можна ігнорувати той факт, що найперші і тому найважливіші уроки ввічливості і поваги закладаються батьками в сім’ї. І дивне явище стало нормою. Учні не шанують учителів, учні експлуатують учителів, учні зневажають і глумляться над учителями. Батьки в розчуленні. Їх дитина така розумна! Вона розумніша за учителя. Вона розумніша за своїх безглуздих однокласників.
Як ні гірко визнавати, але цей же стандарт переваги має місце і в церковній недільній школі і потім в общині. Низькі інстинкти гріховної плоті і без культивації домінують в особі. Щоб їх нейтралізувати, потрібна серйозна і постійна батьківська турбота. Ось чому актуальними залишаються слова Священного Писання: «Хто шкодує різки своєї, той ненавидить сина; а хто любить, той з дитинства карає його» (Пр. 13:25). І така турбота включає серйозні вимоги, привчання до праці і навчання основам своєї віри, пізнанню Бога. «Напоум юнака на початку путі його: він не ухилиться від неї, коли і постаріє» (Пр. 22:6).
Існує небезпечна тенденція, коли послух перестає бути чеснотою. Тиск громадських інститутів такий великий, що сім’я просто втратила свою функцію. Владу над дітьми мають усі, окрім батьків. Але Бог встановив Свій закон.
Діти, шануйте батька і матір!
Згадується історія, записана в книзі пророка Єремії. Сім’я Рехавитів не п’є вина. Основа? Батько заповідав. Бог показує Єремії цю сім’ю, і потім каже: «Слова Іонадава, сина Рехавового, який заповів синам своїм не пити вина, виконуються, і вони не п’ють до цього дня, тому що слухаються заповіту батька свого; а Я безперестанно говорив вам, говорив з раннього ранку, і ви не послухалися Мене» (Єр. 35:14). Урок приголомшливий. Які благословення втрачаємо ми, ігноруючи заповіти батьків? Скільки гірких сліз пролито, унаслідок непослуху батькам?
- «Слухай, сину мій, і прийми слова мої, – і примножаться тобі літа життя» (Пр. 4:10).
- «Слухай, сину мій, і будь мудрий, і направляй серце твоє на пряму путь» (Пр. 23:19).
Очевидно, що батьки мають бути сім’єю Царства Божого. Діти мають бути не іграшкою, не забавою. Дитина – особа. Стосунки з нею слід будувати з ранніх років як з особою, з її правами і обов’язками. І стосовно віри до них належить проявляти найсерйознішу увагу. Дитячі оповіданнячка з Біблії, мультики, комікси перетворюють Благу звістку в забаву, і саме Біблійне одкровення – у гру. Не має так цього бути: «І нехай будуть слова ці, які Я заповідаю тобі сьогодні, у серці твоєму; і навчай їх дітей твоїх і говори про них, сидячи в домі твоєму і йдучи дорогою, і лягаючи і встаючи; і нав’яжи їх в ознаку на руку твою, і нехай будуть вони пов’язкою над очима твоїми, і напиши їх на одвірках дому твого і на воротах твоїх» (Втор. 6:6-9).
Слова закону, написані на одвірках і на пов’язці, дисциплінують і відкриті усім у домі. У наш час кращою відповідністю такої вимоги буде сімейне читання Священного Писання, в якому батько разом з матір’ю і дітьми вникають у закон досконалий, у закон свободи!
«Слухай, сину мій, повчання батька твого і не відкидай заповіту матері твоєї, тому що це – прекрасний вінок для голови твоєї і прикраса для шиї твоєї. Сину мій! якщо будуть схиляти тебе грішники, не погоджуйся» (Пр. 1:8-10).
Діти досить рано здатні засвоювати добро і зло, розуміти що можна і що не можна. Потрібна серйозна батьківська постійність у заохоченні до добра і покаранні зла, щоб діти зміцнилися в наслідуванні добра. Вплив телебачення, вуличних друзів, на жаль, і шкільних друзів, надмірно великий, але батьківський – набагато більший.
Батьківський вплив убуває прямо пропорційно втраті зацікавленості своїми дітьми, зменшенню часу спільного з дітьми перебування. «Лихі товариства псують добрі звичаї». Як відбувається підміна, коли втрачають владу і вплив батьки і виникає і посилюється влада «лихих товариств»? Саме тоді, коли дитина на своє питання почула: «Я зайнятий, не заважай, відійди, пограй, йди до мами…».
Діти в сім’ї повинні розуміти цінність праці і мають працювати. Яким би не був малим об’єм можливої праці в сім’ї, але його повинні здійснювати діти.
Спільна турбота про престарілих батьків, про самотніх сусідів дадуть незабутнє враження дітям. І навпаки, зневага, байдужість будуть засвоєні якнайкраще. Слова залишаться лише звуковим оформленням.
Згадую свідоцтво відомого брата, вірного і стійкого служителя Божого. Він розповідає, що його батько був активним благовісником. Він завжди свідчив людям про Спасителя. Років з восьми батько брав із собою свого сина. І в самий розпал розмови він раптом просив співрозмовника відпустити його на пару хвилин, щоб зателефонувати дружині. Йдучи, він казав своєму синові: «Доки я телефонуватиму мамі, ти розкажи дядькові про Ісуса». До десяти років цей хлопчик вже покаявся і був хрещений. Тепер батько, йдучи телефонувати, казав: «Я поговорю з мамою, а ти розкажи дядькові, як Ісус спас тебе!»
Тепер цей служитель свідчить: «Я наслідую принцип: завжди, скрізь і усім. Завжди – отже, у будь-який час, скрізь – отже, у будь-якому місці, усім – отже, будь-якій людині». Він свідчить про Спасителя. Цю навичку він набув у дитинстві. Діти, сьогодні ви творите своє життя. Творіть його в послуху Господу!
«Пишу вам, діти, бо прощаються вам гріхи імені Його ради. Пишу вам, батьки, бо ви пізнали Сущого від початку. Пишу вам, юнаки, бо ви перемогли лукавого. Пишу вам, юнаки, бо ви пізнали Отця. Я написав вам, батьки, бо ви пізнали Безпочаткового. Я написав вам, юнаки, бо ви сильні, і слово Боже перебуває у вас, і ви перемогли лукавого. Не любіть світу, ні того, що в світі: хто любить світ, у тому немає любові Отчої. Бо все, що в світі: похіть плотська, похіть очима і гордість житейська, не від Отця, а від світу цього. І світ минає, і похіть його, а той, хто виконує волю Божу, перебуває повік» (1Ін. 2:12-17).
