Майже століття в СРСР усіх дітей хрестили в ім’я Маркса, Леніна і Сталіна. Супергерої, що взялися переробити світ, імена яких з благоговінням вимовляли, книги яких вивчали, пам’ятниками яких заполонили землю, не просто зникли, але перетворилися на героїв анекдотів, пересудів і проклять.
Навіщо я про це гниле і безбожне світське, що по суті не має нічого спільного з християнством? Лідерство і геройство, так або інакше, ходить вулицями євангельських міст-умів. Ми – люди земного міста, адже тільки ми прямуємо в місто небесне. Ми від народження включені в процес боротьби, конкуренцію. Потрапляємо в примітивну пастку, думаючи, що усе, так або інакше, з одного джерела, і чому б нам, скромним християнам, не повчитися в процвітаючого князя віку цього? І стало ніяково. Як же так? Учитель неперевершений і Спаситель світу Ісус Христос дав нам уроки вищої небесної якості, а ми шукаємо образи для наслідування в прикладах продажного світу. Про що це може свідчити?
Мойсей не увійшов до землі обітованої. Неймовірно! Повстав проти фараона. Підняв народ з багатовікового рабства на вихід. Якщо хто є герой, так це, безперечно, Мойсей! Провів через пустелю і море, а сам не увійшов до своєї мрії. Чому? Він одного разу в гніві ударив по скелі, щоб з неї пішла вода. Вода пішла. І для народу, який помирав від спраги, з’явився Мойсей, герой, супергерой, здатний з каменю дати воду. Але виявилось, що Мойсей зазіхнув на Божу славу, на Божу владу, на Боже милосердя. Ще пізнавати і пізнавати нам, що є Бог, імені якого марно вимовляти не можна! Святий Він!
З цієї ж серії історія про те, як один Симон, побачивши силу Духа Святого і зметикувавши, які це обіцяє бариші, запропонував апостолам гроші. Дайте мені цей ваш спосіб, адже це такий ефект, це бариші незлічені і слава, і влада!!! «Нехай срібло твоє буде з тобою на погибель» – була відповідь апостола Петра. Як близько може бути Сила Святого Бога, Святого Духа до життя, і ця ж сила – до смерті, до погибелі! (Діян. 8:18-23). Боюся навіть роздумувати про те, як сьогодні без напруги, без страху перетікають гульдени і динари жилами фінансової системи і торгуються святині на ринку метушні.
Шепіт древнього змія «будете, як боги» (Бут. 3:5) сьогодні цивілізований. Одягнений мантією магістра, забезпечений дипломами академій і натхненний богослов’ям метушні. Будете як боги – вже не шепіт, але товар ходовий, що дає прибуток, захопив у свої мережі навіть церковних діячів.
Першим успіхом того пристрасного пориву стати «як боги» була перемога Каїна. Він виявив завидні героїчні риси і переміг свого брата Авеля.
Потім було ще багато славних перемог на шляху до завоювання трону володаря світу. Багато церков розділилося в «святому пориві» боротьби за перевагу, за владу. Багато пролито сліз і крові. Багато написано славних книг і відлито орденів.
Яке ж воно, справжнє геройство? Я пам’ятаю, пару тисяч років тому прийшов на землю Сам Господь! Ось вже наведе лад. Нарешті, наша узяла. Але Він якось обходив стороною владу, не зазіхав на першість. Коли Його намагалися зробити царем, Він ухилявся. Навіть про чудеса здійснені Він просив не говорити. Але Він говорив про Отця. Про Його святість. Про Його любов. Про Його владу. Про своє покликання слуги. Він умивав ноги Своїм друзям. Він плакав біля гробу Лазаря. Він був у страшній бурі на морі разом зі Своїми друзями. Супергерой. Нарешті, ми перемогли, гадали Його учні. Але один з них Його зрадив за тридцять срібняків. Він нічого не зробив на захист Себе! Інші повтікали. Він не докорив їм! Його батожили. Він мовчав. Його обмовили. Він не виправдовувався!
Його розіпнули на хресті, як розбійника, поряд з розбійниками. Він молився!
Його і в могилі стерегли, але Він воскрес!
Ось, я думаю тепер: можна, звичайно, наслідувати і тих, хто сьогодні у фаворі, але Писання каже: «Кінець їхній – погибель, бог їхній – черево, і слава їхня – в соромі, вони думають про земне» (Флп. 3:19).
Можна бути гнаними, як святі апостоли, і увійти до Божої слави! «…Будь вірний до смерти, і дам тобі вінець життя» (Одкр. 2:10).
Основне доручення Спасителя учням – робити учнів для утвердження і розширення Божого Царства. І високі моральні вимоги до учнів припускають міцну, благочестиву сім’ю. Подивіться тільки деякі євангельські вимоги до служителів.
- «Але єпископ повинен бути непорочним, однієї жінки чоловіком, тверезим, цнотливим, благоговійним, чесним, гостинним, здатним навчати» (1Тим. 3:2).
- «Диякон повинен бути чоловіком однієї жінки, таким, щоб добре правив дітьми і домом своїм» (1Тим. 3:12).
- «Коли хто непорочний, чоловік однієї жінки, дітей має вірних, яких не докоряють у розпусті чи непокірності» (Тит. 1:6).
«Так це стосується тільки служителів!» – скаже безвідповідальний нехлюй. Ще пара прикладів про те, що сім’я є щось більше, ніж задоволення власних потреб.
«Побожний і богобоязний, з усім домом своїм, він чинив багато милостині народові і завжди молився Богові» (Діян. 10:2). Кому не хочеться бути в такій сім’ї?
А ось ще: «І, привівши їх у свій дім, запропонував трапезу і радів з усім домом своїм, що увірував у Бога» (Діян. 16:34). Як точно відповідає це словам Спасителя: «Але Ісус не дозволив йому, а сказав: йди додому до своїх і розкажи їм, що створив з тобою Господь і як помилував тебе» (Мк. 5:19).
Людина починається в сім’ї! Людина формується в сім’ї. Людина стає людиною в сім’ї. Я думаю, що вплив радянської системи, яка поставила на п’єдестал державу, тим самим скасувала цінність сім’ї, і – що найбільший злочин – скасувала цінність особи, все ще позначається і на нас. Ми з легкістю перекладаємо відповідальність за життя своє і життя своїх дітей на школу, недільну школу, на поліціантів або на пастирів, і, врешті-решт, просто мати – на батька і батько – на матір, або обидва разом – на дідуся і бабусю.
Ця радянська спадщина проявляється і в тому, що псевдоцерковний патріотизм з легкістю нехтує потребами сім’ї, прославляючи громадську діяльність над творенням сім’ї Царства. Нерідко під прикриттям такого жертовного служіння ігнорується Боже встановлення про служіння своїм, домашнім, про творення сім’ї, як домашню церкву. «Коли ж хто про своїх і особливо про домашніх не піклується, той відрікся від віри і гірший за невірного» (1Тим. 5:8). Піклуватися про своїх – непроста робота. Це часто праця виснажлива, за яку немає плати, немає грамот і немає публічних визнань. Це праця сокровенна, яка забирає усі сили, і духовні і душевні.
Атрофія жертовності, відмова від подвигу стає фірмовим знаком сучасного християнства. Потурання своїй плоті незмінно призводить до конфлікту з Божими заповідями. Найгарячіша і найтрагічніша сутичка між світлом і пітьмою відбувається в сім’ї. Це завдання усієї Церкви Божої, усіх служителів, – узяти на себе відповідальність за відродження цінності сім’ї. Молитися про сім’ю. Всіляко підтримувати святість шлюбу.
Народження людини є Боже веління. Сім’я має пряме від Господа призначення – продовження роду. Суспільство споживання відмовилося від виконання Божого доручення. Безбожна людина хоче отримати задоволення для плоті на кладовищі, де поховані духовні основи особи. І люди церкви, частенько, наслідують ці тенденції, не помічаючи того, що, будучи носіями Духа, залишаються керовані плоттю.
Розвивається зневага Божим дорученням продовження роду, народженням дітей. Багатодітна сім’я зазнає критики, явної і прихованої, діти з таких сімей через їх меншу матеріальну спроможність відкидаються. Демонстрація мод, дорогого одягу, різних досягнень сучасних візажистів захоплює і християнок, які вносять у церкву не дух любові і служіння, а дух салонів краси.
І як наслідок такого стану справ ми можемо спостерігати кризу в молодих християнських сім’ях, руйнування стосунків, розлучення. Ми бачимо, що в християнську сім’ю проник дух матеріалізму. Духовними цінностями стали нехтувати на користь насолод, розваг. Діти в сім’ї – не благословення і радість, не нагорода від Господа, але покарання, тягар, що ускладнює життя і позбавляє «повноцінної» радості подружжя. У такій сім’ї вже немає нужди в Божому Царстві, Цар вигнаний із сім’ї, і як наслідок – претензія на царство кожного з подружжя веде до повної втрати почуттів, поваги і любові.
