Закінчуючи 8-й розділ свого драматичного і виразного твору про Боже спасіння для грішників, що гинуть, який ми називаємо посланням до Римлян, апостол Павло дозволяє нам почути звук розгортання прапорів і звучання фанфар. Грішна людина отримує вінець слави, честь і благословення за благоволінням милосердного Бога.
- Наш гріх прощений.
- Наші серця очищені.
- Бог подарував нам небеса.
Ніщо на землі, на небесах, у пеклі не може відлучити нас від любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім.
Ми вже розглянули 8 чудових розділів послання до Римлян.
Сьогодні ми розглянемо 9-й розділ. Ми дізналися, що Бог багатий для усіх, хто закликає Його. Бог неупереджений. Кожен, хто покличе Господнє Ім’я, буде спасений.
Але як бути з тими людьми, які не кличуть Ім’я Господнє?
Цій темі і присвячений 9-й розділ послання до Римлян.
Великий апостол Павло був прекрасним проповідником. Він невпинно ніс Євангельську звістку всім світом, як ніхто інший! І в нього був успіх.
Тисячі людей відповідали на його палку проповідь і приймали у своє серце Христа, Який помер за них і воскрес на третій день.
Дух Святий сприяв йому, підтверджуючи Євангельську істину, Павло проповідував в явленні Духа і сили. Кульгаві починали ходити. Сліпі прозрівали. Одержимі отримували звільнення. Але не всі увірували через нього. Багато хто ненавидів його і Євангеліє. Його судили. Його били. Навіть побивали камінням і залишили його помирати в Лістрі. Він був у в’язниці. У Афінах мудрі світу цього дивувалися: «Що то хоче сказати оцей пустомов?»
Навіть великий апостол Павло знав, що таке кепкування, що таке, коли тебе звинувачують в обмані і підбуренні натовпу.
Бог відкривав деякі серця. По всій Римській імперії з’являлися церкви. Але тисячі людей залишалися глухими. Тисячі людей продовжували поклонятися кам’яним і дерев’яним ідолам. Тисячі як юдеїв, так і язичників продовжували жити і помирати в гріху.
Світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили. Христос помер і воскрес, але мільйони продовжували це відкидати. Це було великою скорботою для апостола Павла. Він не міг спокійно відпочивати в той час, коли люди жили і помирали без надії.
Він не був професійним священнослужителем, що виконує ритуали і одержує зарплату, спокійно рухаючись назустріч пенсії.
У його кістках палав вогонь. Він був винний усім людям. Він ні на хвилину не забував про те, що Христос помер за усіх, і що усі люди потребують спасіння. Для апостола Павла Євангеліє було значно більше, ніж просто альтернативний стиль життя або нова теорія.
- Це був хліб життя, без якого людина приречена на загибель.
- Це була жива вода
- Це була істина, що робить людей вільними.
Сьогодні в нашій країні вважається політично вірним дотримуватися думки, що усі дороги ведуть на небеса і усі релігії однаково хороші. Апостол Павло бився з цим до останнього серцебиття. Він вірив, що Христос, і лише Він один є джерело вічного життя. Він вірив, що є лише один посередник між Богом і людиною.
Прочитаємо перші декілька віршів 9 розділу (1-3).
«Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через Духа Святого, що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом».
Тут ми бачимо співчуття до душ, яке мав апостол Павло. У своєму серці він носив весь світ. Він тужив про душі, що гинуть.
У його кістках немов горів вогонь. Він не мав у душі спокою, поки знав, що на землі є хоч одна ненавернена людина. Що б ви сказали тому, хто вважає, що кожна людина, яка не прийняла від Бога спасіння, йде у вічну погибель? Назвали б її фанатиком? Запропонуєте їй бути більш толерантною? Порадите звернутися до психіатра або почати приймати заспокійливі ліки?
Я просто хочу сказати, що ми з вами повинні мати те саме співчуття до людей, що гинуть, яке мав апостол Павло.
- «Маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого!».
- «Я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх».
- «Я віддав би на загибіль душу мою, якби це допомогло іншим набути вічного життя».
Чи радію я, коли душі навертаються до Христа? Чи мені байдуже? Чи можу я навернутися і спокійно піти, знаючи, що мій сусід невіруючий?
А можливо, це не моя справа? Може, я повинен зберігати свої переконання при собі?
Відповідь чітко звучить у 9-му розділі:
- Ні, я не повинен мовчати.
- Так, це мене стосується
- Я – сторож братові моєму.
Моя справа – набувати якомога більше душ усіма можливими засобами. А якщо цього не робитиму, то кров брата мого буде на мені.
Якби в лісі заблукала дитина, то її шукали б сотні людей. Людині, яка врятувала потопаючого, дають медаль. А як нагородити людину, яка привела вас до Христа і допомогла вам набути прекрасної дорогоцінної перлини?
В апостола Павла були вірні пріоритети. Одна душа дорогоцінніша за цілий світ. «Той, хто рятує душі, мудрий».
Отже, ми говорили про співчуття апостола Павла до душ, що гинуть. Чи розділяємо ми його почуття?
