Взагалі, Різдво Христове прийнято вважати родинним святом. Власне, цьому присвячена безліч телевізійних стрічок і вітальних листівок. І як завжди, за цією святковою метушнею, забувається сенс цього Свята: прихід Христа-Спасителя в цей світ, щоб персонально померти за кожного з нас… От тільки чи готові ми прийняти Його прихід? От тільки чи готові бути слухняними Господу? – І на ці питання треба давати відповідь особисто кожному. Навіть, якщо на те немає бажання, бо Бог обов’язково спитає з нас як ми відгукнулися на прихід Його улюбленого Сина, Господа нашого Ісуса Христа. І Божа реакція, між іншим, нам вже відома: «Хто вірує в Сина, має життя вічне, а хто не вірує в Сина, не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому» (Ін. 3:36).
Погодьтеся, у світлі такої біблійної істини Різдво Христове набуває дещо іншого, більш незвичного сенсу, який зазвичай надають йому пересічні обивателі.
Редакція сайту
А тепер, пропонуємо вашій увазі роздуми, чи навіть швидше іспит сумління, що присвячений Приходу Спасителя в цей грішний світ.
Приготуйте путь Господній
«…було слово Боже до Іоана, сина Захарії, в пустелі. І він проходив по всій околиці Йорданській, проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів, як написано в книзі слів Ісаї-пророка, який говорить: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господній, прямими зробіть стезі Йому. Кожна долина нехай наповниться, і всяка гора і пагорб зрівняються, і хай стане криве прямим, і вибоїсті дороги – рівними. І побачить всяка плоть спасіння Боже» (Лк. 3:2-6).
Бог йде!
Тисячі років тому Ісая, силою Бога осяяний, бачив наш світ пустелею. Наші новорічні звіти повні райдужних картин високих досягнень. Радіо і телебачення заполонили ефір. Море не вміщує кораблів. Небо не вміщує літаків. У космосі стає тісно. Але пророк бачить пустелю. І глас вопіющого в пустелі! Крик самотнього пророка!
Бог йде! Приготуйте путь Господній!
Кому адресований цей крик відчаю? Чи, можливо, крик захвату? Чи це застережливий заклик нічного вартового?
Приготуйте путь Господній!
Якби трохи приглушити люті спори богословів, щоб почути людину Божу: зробіть путь прямим!
Прямими зробіть стезі Йому!!!
Якби трохи збавити гучність музики нашого життя, музики наших концертів, цього бенкету під час чуми, щоб побачити вмираючих без хліба дітей, самотніх стариків, безпорадних інвалідів.
Відкрийте дорогу до Бога!
Що це означає? Це означає, що «я» маю зникнути із земного простору. Мій досвід, мої висновки, мої поняття, звичні стереотипи – усі це кривизни, що відводять погляд моїх ближніх від Божої істини до людського словоблуддя. Бог йде – це нічого окрім Його світла! Прямий шлях – це нічого окрім Його правди!
Прямий шлях – це нічого окрім Його любові! І немає меж територій, і немає часових меж, і немає жодних сил, здатних порушити цей приголомшливо прямий і, відповідно, правильний, зв’язок з Богом.
Приготуємо путь Господній! Щоб вже виконалося стародавнє: у Христі «немає ні елліна, ні юдея» (Кол. 3:11).
«Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі. Бог є Дух, і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною» (Ін. 4:23,24).
Входячи в істину поклоніння в Дусі, я розчиняюся в Істині, я розчиняюся в Дусі.
Приготуйте путь Господній!
Найчастіше ми намагаємося показати людям свої вказівники, наслідуючи які, подорожній, як ми гадаємо, може прийти до Господа. Не помічаємо, що, по суті, намагаємося приводити людей до себе.
Ми наділяємо владою нічого не вартісне, таке як: одяг, музику, певні життєві відмінності, відціджуючи, таким чином, комара. «Верблюд» безбожництва, забобон, непрощення, злості, нелюбові спокійно перебуває в церквах, але і, найстрашніше, у серцях наших. Втрачена здатність бачити в ближньому брата, того, кому ми можемо послужити. Адже ми сильні, ми у світлі, у нас перебуває Істина! Не помітили. «І суд відступив назад, і правда стала вдалині, бо істина спотикнулася на площі, і чесність не може увійти» (Іс. 59:14).
Приготуйте путь Господній!
У наших серцях царює себелюбство, гордість, самоправедність. Не видно в ближньому достоїнств, немає в сусідній церкві правди, віра їх – тільки фарс.
Ми просто стаємо горою, що собою затуляє Господа. Прости нас, Господи! Понизь нас, Господи, щоб тільки Тебе можна було бачити!
Стало ознакою святості промивати кісточки один одному, критикувати один одного за дурниці, виставляти напоказ гріхи плоті, її слабкості. Ми насолоджуємося, перераховуючи їх, ми ділимося ними перед друзями своїми, ми згідно киваємо головою, коли проповідник викриває наші гріхи і слабкості. Непомітно ми стали проповідниками плоті, проповідниками гріха.
«Кожна долина нехай наповниться!»
Чим ми наповнюємо ці долини плачу і поразок?
З гори Преображення Господь повів Своїх учнів у місто. Там чекав Його змучений батько: «Господи! Помилуй сина мого; бо він на новий місяць біснується і тяжко страждає, бо часто кидається в огонь і часто у воду. Я приводив його до учеників Твоїх, та вони не змогли зцілити його. Ісус же, відповідаючи, сказав: о роде невірний і розбещений! Доки буду з вами, доки терпітиму вас? Приведіть його до Мене сюди. І заборонив йому Ісус, і біс вийшов з нього; і отрок зцілився у ту ж мить. Тоді ученики, приступивши до Ісуса на самоті, сказали: чому ми не змогли вигнати його? Ісус же сказав їм: через невір’я ваше. Бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас. Цей же рід виганяється тільки молитвою і постом» (Мф. 17:15-21). Здається, ми залишилися на горі, у дрімоті, не помітивши, що Ісус йде світом, утішаючи і зціляючи стражденних.
Нам довірене велике служіння зцілення і примирення, силою Духа Святого. Нам дана влада наступати на усю ворожу силу. Але, зайнявшись зовнішнім, ми забули внутрішнє. Ми позбавили себе сили Духа Святого. Ми втратили радість молитовного єднання з Отцем, у спілкуванні з яким ми тільки і можемо наповнюватися Його Духом.
Як актуальні слова Учителя: «Вожді сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте! Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовні чаші і блюда, тоді як усередині вони повні злодійства і неправди. Фарисею сліпий, очисть перше всередині чаші і блюда, щоб чистими були і зовні вони» (Мф. 23:24-26).
Приготуйте путь Господній!
Господь йде! Чи готовий Йому путь у твоє серце?
Страшнувато! Хочу перевірити. Хочу переконатися, чи це так. Ловлю себе на думці, що Бога, великого і страшного, у руках якого усі нитки життя космосу, я готовий представляти. Мені така роль надає певну значущість. Я в такій ролі набуваю влади. Вже піднімається рука, готова вказати, куди йти. Вже відкриваються вуста, готові вражати людську неміч, безвір’я, гріховність.
І раптом голос з неба: «…народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. І ось вам знамення: ви знайдете сповите Немовля, Яке лежатиме в яслах» (Лк. 2:11,12).
Розум людський на усе готовий. Навіть атеїст визнає розум у природі, велич якої він готовий наділити божественними властивостями. Бог у будь-якому поколінні і в будь-якій цивілізації з’являється силою надприродною, наділеною могутністю безмірною. Але Бог у плоті? Немовля в яслах?
Велика благочестя тайна! Бог явився у плоті?! Мій розум замовкає! Бог у плоті! Я згадую слова Спасителя: «Якщо перебуватимете в Мені, і слова Мої у вас будуть, то, чого б ви не захотіли, просіть, і буде вам» (Ін. 15:7).
Можливо, тому і сіре наше життя, що перебувати в Ньому нам заважає розмір нашої величі. Аж надто ми значущі, щоб уміщатися в немовляті Ісусі!
Іоанн розумів це завдання. Мені треба умалятися.
Я теж починаю розуміти. Мені треба умалятися!
Щоб Господь став видним для всіх, нам усім треба умалятися!
