про сенсаційні новини, що надходять одна за одною
У пресі, як відомо, повідомляють про війни тільки великим шрифтом, який у друкарнях зберігають у спеціальних коробках. Над такою коробкою замислився редактор відомої щоденної газети «Мірпольська блискавка».
Він крутився, вертівся, зітхав, потирав чоло. Так завжди поводився, коли був збудженим і розгубленим. Не знав, що робити.
То схопить велику літеру, яку зазвичай використовують для повідомлення про значні перемоги; то середню, що служить для вістей про невдалі війни, нескінченні наступи чи несподівані відступи. Але жодна не задовольняла редактора. Він відкладав їх у коробку.
Але потім раптом надумав узяти маленькі літери, якими сповіщають про нерадісні для людей новини. Наприклад, «Ціни на цукор зросли» або «Введено податок на варення». Проте й вони не задовольнили редактора. Продовжував зітхати, бо не знаходив виходу.
Він мав сповістити мешканцям міста, вірним читачам його газети, настільки неочікувану й сенсаційну новину, що не знав, які вибрати літери. Війна між першим і другим народами зазнала невдачі. Спробуй розказати читачам, що війна припинилася раптово без переможця і переможеного, без мирних конференцій, без будь-чого!
Ох! Як йому хотілося на першу цілу сторінку подати сенсаційний заголовок: «Блискавичний наступ перших» або «Нестримна атака других».
Але про це не могло бути і мови. Журналісти, які полетіли на рожеву пляму, повідомляли сухі новини: «Війна не відбулася. Провал стався через низьку якість зброї, виготовленої на заводі в Мірполі». Предметом критики була технічна необізнаність добродія татка, відсталість заводу та його персоналу.
Одне слово, йшлося про велику загрозу для бізнесу!
Але спробуймо разом з редактором зрозуміти логіку трагічних подій.
У ящиках зі зброєю виросли рослини. Вони в’юнилися, пнулися, чіплялися. Як вони туди потрапили? Чому? Ніхто не міг пояснити.
Навколо кулеметів, автоматів, револьверів позаплутувались клубком плющ, берізка, виноградник, гірчак і повитиця. Але було гірше – рослини просякли смолою, яку випустила чорна блекота.
Перший і другий народи відмовились розпаковувати ящики.
Журналісти з місця подій повідомляли про особливо шкідливу дію парила – рослини з червоними колючими реп’яхами. Парило чіплялося до багнетів. Що робити з автоматами, які вкрилися квітками? З багнетами, якими не можна проколоти? Уквітчані, вони ставали неефективною зброєю. Від такої зброї хіба що відмовлятися.
Великі вантажівки, старанно закамуфльовані сіро-жовтою фарбою, теж стали непридатними! Кущі ожини, маренка та різні види кропиви, серед якої і глуха кропива, розкішно проросли на сидіннях. Водії одразу захворіли на кропивницю і ставали ще до початку цієї війни її жертвами. Вояків, які через жахливі кровотечі не могли сидіти, медсестри прирекли на нерухомість, увесь час прикладаючи компреси.
З розрив-травою стався прикрий інцидент. Ця звичайна польова квітка накликала на солдатів паніку. Це можна пояснити наявністю в цієї трави чашечок, що при найменшому дотику розривалися.
Вона заполонила всі двигуни військової техніки. Пролізла в карбюратори, баки з бензином. Водій натискав на стартер – і відразу чув приглушені бахкання двигуна, які не завдавали лиха, але знижували бойовий запал війська.
Тепер про танки. Башти не оберталися, заблоковані. Механічні передачі обросли корінням, лозою, колючими гілками шипшини. Танки також стали непридатними до воєнних дій.
Жодної військової одиниці не обминув загадковий набіг рослин! Вони були цупкі, рухомі і начебто наділені розумом.
У протигазах розвився деревій. Журналіст газети «Мірпольська блискавка» повідомляв: коли підійти на метр до протигазів, починаєш нестримно кашляти.
Смердючі трави повлазили в рупори. Офіцери мусили відмовитися від них, бо в ніздрі бив ведмежий сморід, а також запах рум’янку.
Дві армії, онімілі, паралізовані, без воєнних дій стояли одна перед одною.
Як відомо, недобрі новини поширюються моментально. Добродій татко вже знав про це все і був у розпачі. Його зброя цвіла, як навесні акація.
З редактором газети, який передавав йому повідомлення з місця подій, підтримував постійний контакт. Залишилась остання надія – гармати. Славнозвісні, мірпольські.
– Дві нерухомі армії можуть вступити в бій, якщо матимуть боєздатні гармати, – міркував подумки добродій татко.
Чекали до вечора. Останнє повідомлення розвіяло всі ілюзії.
Ці гармати вистрелили, але вистрелили квітами.
Злива наперстянок, дзвіночків і волошок упала на позиції перших. Другі відповіли жовтцем, маргаритками і зірочниками. Одному генералові букет фіалок зірвав з голови кепку!
Як відомо, трояндами жодну країну не переможеш, а квіткові бої ніхто ніколи не сприймав серйозно.
Мир між першим і другим народами підписали на місці. Дві армії покинули поле бою. Пустеля кольору драже отримала чисте небо, самотність і свободу.
