про те, як Тісту йде до пана Дірканадіса на урок про злидні
Аби учнів відпустити на вимушені канікули, потрібні надзвичайні події. Звісно, в’язниця, що вкрилася квітами, подія незвичайна. Проте городяни досить скоро заспокоїлись і врешті-решт стали сприймати за нормальне те, що буяє зелень там, де був сірий мур. Ми звикаємо до всього. Навіть до дива.
На цю пору добродій татко й добродійка мамця піклувалися неабияк про навчання сина.
– Тепер пора показати Тісту злидні, – запропонував татко.
– Потім покажемо хвороби. Нехай навчиться берегти здоров’я, – додала мамця.
– Пан Дірканадіс провів чудовий урок про порядок. Доручимо йому також урок про злидні, – продовжував татко.
Наступного дня завдяки панові Дірканадісу Тісту довідався про злидні, які живуть у халабудах на околицях міста.
– Зона з халабудами – справжній бич міста, – пояснив той.
– Що таке бич?
– Бич – біда, що завдає великої шкоди мешканцям міста. Це велике-превелике лихо.
Пан Дірканадіс міг би не продовжувати. Тісту вже потирав великі пальці.
Тісту побачив ще щось гірше від в’язниці. Вздовж прогнилих дошок, збитих навхрест, тяглися криві, вузькі, заболочені, смердючі вулички. Халабуди були збудовані також з таких самих дошок. Такі діряві, що найменший вітер хитав ними. Здавалося, от-от розваляться. Діри на стінах затикав картон і консервні бляшанки.
Поряд з чистим центром, забудованим кам’яницями, де щоранку замітали і де жили заможні городяни, – зона з халабудами виглядала іншим населеним пунктом. Сором. Не було ліхтарів, ні тротуарів, ні крамниць, ні поливальних машин.
«Дати трохи дерну, і болото зникне. Вулиці підсохнуть. Потім додати повою, ломиносу, щоб скріпити халабуди. Бо підшиті вітром», – розмірковував Тісту. Він торкався великими пальцями усього брудного, що траплялося на шляху.
У халабудах тіснилося більше людей, ніж вони могли вмістити. Мешканці були нещасними. «Живуть, туляться. У темряві. Тому такі бліді… як ендивій, якого пан Вус вирощує в погребі. Якби я ріс, як ендивій, то також був би нещасливим».
Щоб додати веселого кольору, Тісту вкинув герані.
– Чому всі ці люди живуть у халабудах, як у кролятниках? поцікавився Тісту раптом.
– Бо в них немає іншого дому. Це, зрозуміло, складне питання, – на те відповів пан Дірканадіс.
– А чому немає іншого дому?
– Бо ці люди не працюють.
– Чому вони не працюють?
– Бо їм не пощастило.
– У них нічого немає?
– Це, Тісту, і є злидні.
«Завтра в них будуть квітки», – подумав Тісту.
Він зауважив, як один чоловік бив жінку, а їхня дитина плакала й кудись утікала.
– Хіба в злиднях люди стають злими? – запитав Тісту.
– Так часто буває.
Пояснення пана Дірканадіса ранили серце Тісту.
Він зрозумів, що злидні – це подоба гидкої чорної курки з виряченими очима, дзьобатої, з гострими крилами, що виводить щомиті страшних курчат. Все, що пояснював пан Дірканадіс, Тісту уявляв у вигляді курей. Отож були там курка-злодій, яка славилася витяганням гаманців з чужих кишень і зламом сейфів. Курка-п’яниця, що вживала алкоголь і валялася в болоті. Курка-розпусниця, схильна до паскудства. Курка-злочинець – вбивця з револьвером за пазухою. Курка-революціонер була найгидкішою…
– Тісту! Ти мене не слухаєш. Не торкайся бруду. Що з тобою? Натягни рукавички.
– Я забув їх.
– На чому ми зупинилися? Щоб боротися проти злиднів та їхніх негативних наслідків, що потрібно?.. Подумай… Подумай… Треба по… по… по…
– А! Знаю. Порятунку.
– Ні. Треба порядку.
Тісту на якусь мить замовк. Слова пана Дірканадіса не переконали.
– Пане Дірканадіс, порядок справді існує? Я так не думаю.
Вуха в пана Дірканадіса так почервоніли, що скидалися на два помідори.
– Якби порядок існував, то не було б злиднів, – упевнено заявив Тісту.
Цього дня Тісту не отримав «відмінно». У щоденнику пан Дірканадіс записав: «Учень неуважний. Забагато розмірковує. Через своє співчуття не може побачити дійсності».
Проте наступного ранку… Читач уже здогадався. Всі газети писали про справжній наплив повою. Пан Вус знову мав рацію.
Арки з квіток кольору неба прикрили бридкі халабуди. Уздовж вулиць виднівся вал герані. Колись страшна зона, яку городяни обминали, стала найпишнішою в місті. Сюди почали приходити, як до музею.
Знайшлися бізнесмени, які вирішили заробити гроші на цій зоні. При вході встановили турнікет і стали продавати вхідні квитки. З’явилися робочі місця для сторожів, гідів, продавців, фотографів.
Злидарям пощастило.
Бізнесмени не спали і взялися будувати серед зелених дерев будинок на дев’ятсот дев’яносто дев’ять квартир з усіма сучасними вигодами, призначений для мешканців халабуд. Усі безробітні отримали роботу на будові.
Пан Вус не забув привітати Тісту з новою перемогою.
Так, так. Вийшло здорово! Хоча ти забув про запашні квітки. Подумай про жасмин. В’ється і пахне.
