про сон, який приснився Тісту, та про все, що трапилося згодом
Звичайно, у Тісту виникало чимало запитань. Непокоїли навіть у сні.
Вночі після уроку про порядок приснився жахливий сон. Як відомо, сни залишаються снами. Їм не варто надавати надто великого значення. Але й позбутися їх неможливо.
Так, уві сні Тісту побачив поголеного на чисто поні Акробата, що походжав серед високих сірих мурів. За ним довгою шеренгою тяглися цеглясті чистокровні, також поголені. Вони мали на собі смугасте вбрання. Взуті в незграбні черевики, ледве переставляли ноги.
Раптом поні поглянув праворуч, ліворуч, намагаючись пересвідчитись, чи хтось не бачить його, і кинувся перестрибнути браму, але впав на колючий дріт. Застряг. Змахував чотирма черевиками і жалісно застогнав…
Тісту миттю прокинувся. На чолі проступив холодний піт. Серце несамовито стукотіло.
«На щастя, це тільки сон, – вигукнув Тісту. – Акробат і чистокровні в конюшні».
Проте сон не брав.
«Коли коням буває сумно-сумно, то людям і поготів. Навіщо тих нещасних в’язнів так мучити? Вони кращими від цього не стануть. Якби мене заперли до в’язниці, скажімо, помилково, то я врешті-решт став би злою людиною. Що можна зробити, аби ті люди так не мучилися?»
Тісту почув, як на ратуші пробило одинадцяту. Запитання не давали спокою.
І раптом зринула одна думка.
«Якщо біля тих нещасних посадити квітки? Не було б так бридко. В’язні, можливо, порозумнішають? Якщо я спробую свою чудодійну силу? Треба поговорити з паном Дірканадісом…»
Проте друга думка підказала, що цей пан відразу почервоніє. Пригадалася порада пана Вуса. Нікому ні слова про чудодійну силу.
«Треба все зробити самому потайки».
Буває, думка, яка непокоїть, спонукає до дій. Всяка дія, поки що не реалізована, не дає спокою. Тісту збагнув: поки не виконає задуманого, доти не засне.
Встав з ліжка. Почав шукати черевики. Один заховався за скринею. А другий… другий? … другий посміхався, зачеплений на віконній защіпці. Ось що значить розкидати взуття!
Тісту вислизнув з кімнати навшпиньки. Килими приглушували кроки. Підійшов до поруччя. З’їхав на животі.
Надворі сяяв повновидий місяць. Свіже повітря вдарило в щоки.
Місяць радо сприяє тим, хто прогулюється вночі.
Місяць і зорі допомогли Тісту. Він то йшов, то біг, і так дістався до в’язниці.
Хвилювався аж страх. Вперше в житті зважився на серйозний крок.
«Щоб спрацював чудодійний палець! Щоб пан Вус тільки не помилився!»
Тісту торкався великим пальцем, де тільки міг: до землі при мурах, до щілин між камінням, до залізних прутів брами. Не залишив ні замків, ні будки вартового.
Коли усе було закінчено, повернувся додому й миттю заснув.
Наступного ранку слузі Каролюсу ніяк не вдавалося розбудити хлопця.
– Тісті, ті шо? Сонца вісоко.
Слуга Каролюс, як уже знає шановний читач, мав іншомовний акцент.
Тісту згорав від нетерплячки, так хотів спитати про чудо, та стримався. Але результат нічної витівки не забарився.
Бо в’язниця… Ой! Ой! Ой! Не було б у місті такого галасу, якби пан Дірканадіс вистрелив з гармати в самому центрі міста. Уявіть собі переляк усіх городян, які побачили таке диво. Вони буквально остовпіли. В’язниця перетворилася на квітучий замок. На чудовий палац.
Ще до десятої ранку все місто знало про диво. Ополудні під високим муром, вкритим трояндами, і біля брами, обвитої плющем, зібралося все населення.
Не було жодного вікна, жодного залізного прута, де не рясніли б квітки. Пагінці заполонили геть усе. На мурах виднілися кактуси.
Найцікавіше виглядала будка вартового. Козолист її так обвив, що вартовий не міг навіть ворухнутися. Квітки спиралися на його автомат, заблокувавши вхід. Люди пороззявляли роти від подиву. Дивилися на вартового, який, навіть вкритий зеленню, спокійно покурював цигарку.
Ніхто не міг пояснити цього дива. Ніхто… окрім пана Вуса, що також прийшов. Але нічого не сказав і подався геть.
Пополудні Тісту натягнув солом’яного бриля й завітав до пана Вуса на другий урок садівництва. Той зустрів хлопця такими словами:
– А, це ти! Вдалося непогано. Як на перший раз, похвально.
Тісту зніяковів.
– Якби не ви, я не знав би, що володію чудодійною силою.
Пан Вус не любив похвал.
– Гаразд, гаразд. Забагато дав козолисту. Зважай у майбутньому на хвилівник. Ця рослина непогано в’ється, має темні листочки. Наступного разу налягай на повій-траву. Внесе веселий тон.
Так пан Вус став таємним радником Тісту.
