про те, як Тісту іде до школи, але не залишається в ній
До восьмирічного віку навчанням Тісту серйозно не займалися. Батьки вирішили насамперед самотужки навчити сина читати, писати й рахувати. Треба визнати, що результат вийшов непоганий. Завдяки чудовим малюнкам у книжечці, яку придбали для цієї науки, літера «А» в голові хлопчика запам’яталася в образі Авта, Абрикоса, Айстри. Літера «Б» – в образі Бублика, Будинку, Бджоли і так далі. Арифметику він засвоював, рахуючи ластівок на електричних дротах. Тісту навчився не тільки додавати й віднімати, але також ділити. Наприклад, сім ластівок на два дроти давало три з половиною ластівки на кожному дроті. Як могло пів ластівки триматися на дроті, це інша річ, яку всі математики світу не здатні пояснити!
Коли Тісту виповнилося вісім, добродійка мамця вирішила облишити самостійне навчання сина й відвести його до школи зі справжнім вчителем.
Йому купили учнівську якнайкращу форму у квадратики; нові черевики, які чомусь муляли; портфель, чорний пенал з японським краєвидом, зошит у скісну лінійку і зошит у звичайну лінійку. Саме слуга Каролюс повів хлопця до школи, яка славилася на усе місто.
Усі чекали, що такий охайний хлопчик, син поважних і багатих батьків, той, що вміє ділити ластівок навпіл і на чверть, – усі чекали: такий хлопчик буде вундеркіндом класу.
Та не так сталося, як гадалося! Школа негативно вплинула на Тісту.
Коли на класній дошці вишиковувалися літери одна за одною, а потім марширували рядочком, коли доводилося три помножити на три, п’ять на п’ять, сім на сім, – Тісту починало поколювати в лівому оці, і він моментально міцно засинав.
Хоча не був ані телепнем, ані ледарем і навіть не втомлювався. Він справді хотів вчитися.
«Не хочу спати, не хочу», – промовляв до себе.
Поглядом прикипав до дошки. Прислухався до голосу вчителя. Але відразу відчував легке поколювання… Зі сном намагався боротися що було сил. Потихесеньку проспівував улюблену пісеньку, яку сам склав:
- Ластівко моя, моя!
- Пір’ячко, дзьобик, крильце…
- Якби ти була хлібцем,
- Поділив би тебе я…
Але ніщо не допомагало. Голос учителя заколисував. Класну дошку огортала ніч. Стеля нашіптувала: «Тс, тс, сни солодкі!» – й до класу прилітали сни.
– Тісту! – зненацька гукав учитель.
– Пане вчителю, я не хотів, – миттю прокидався Тісту.
– Все одно. Повтори, що я сказав!
– Шість хлібин… поділити на дві ластівки…
– Двійка!
Першого шкільного дня Тісту прийшов додому зі щоденником, повним двійок.
Другого дня його покарали, залишивши на дві години «після уроків», тобто він отримав дві додаткові години для сну.
Ввечері третього дня вчитель передав листа батькам.
У ньому добродія татка прикро вразило ось що: «Пане, ваша дитина не така, як інші. Ми не можемо тримати її в школі».
Школа повертала Тісту батькам.
