про авторове роздумування над ім’ям Тісту
Тісту – ім’я дивовижне. Його ми не знайдемо в жодному календарі – ні у Франції, ні в інших країнах. Серед святих відсутній Тісту.
І все ж таки був собі хлопчик, якого всі називали Тісту… Бажано це окремо пояснити.
Одного дня, а це було тоді, коли хлопчик щойно з’явився на світ і мав вигляд як тільки-но спечений буханець, прийшли хрещена мати в сукні з довгими рукавами і хрещений батько в чорному капелюсі. Вони віднесли немовля до церкви і сказали священикові, що хочуть охрестити дитя ім’ям Франсуа-Батіст. Хлоп’я, як і більшість немовлят у цьому стані, запротестувало, залементувало, почервоніло від маківки до п’ят. Але дорослі, які нічогісінько не тямлять у протестах немовлят і непорушні у своїх традиційних поглядах, наполягли охрестити хлопчика ім’ям Франсуа-Батіст.
Відтак хресна, що була в сукні з довгими рукавами, і хресний, що мав чорний капелюх, поклали немовля в колиску. І раптом сталася дивина. Дорослі не змогли поворухнути язиком, щоб вимовити «Франсуа-Батіст». Хтось промовив – «Тісту». Так і залишили.
Не забувай, дорогий читачу, що таке трапляється частенько. Скількох хлопчиків і дівчаток записують у мерії під іменами Анатоль, Сюзанн, Анес, Жан-Клод, а їх кличуть усі – Толь, Зета, П’юс, Містуфле!
А це тому, що традиційні уявлення дорослих заскорузлі. Насправді дорослі не знають нашого імені. Вони також не знають (дарма що гадають, ніби знають), звідки ми прийшли, чому ми на світі та що нам доведеться робити.
Таке зауваження вельми важливе. Воно теж вимагає докладнішого пояснення.
Якщо ми вже з’явилися на світ, аби одного дня стати дорослими, то набуті уявлення дуже легко закріплюються в голові в міру того, як вона більшає. Вони, а їх людство давно повидумувало, записані в книжках. Отож, сівши за книжку або уважно прислухаючись до людей, які багато читали, ми досить скоро стаємо дорослими, подібними до інших людей.
Додаймо ще й те – існує сила-силенна традиційних уявлень. Так практично. Бо тоді можна ними крутити, як заманеться.
Проте коли ми з’являємося на світ зі спеціальною місією, коли ми зобов’язані виконати якесь особливе завдання, усе стає значно складніше.
Усталені уявлення, які влаштовують багатьох дорослих, не тримаються наших голів. Увійдуть у праве вухо і відразу вилітають через ліве, падають долі й розбиваються.
Ми отак звіряємо свій подив насамперед батькам, а далі іншим дорослим, які так міцно тримаються традиційних уявлень!
Щось подібне сталося і з нашим хлопчиком, якого охрестили ім’ям Тісту, не спитавши на те його згоди.
