Сьогодні ще раз хочу зупинитися на історії про те, як Ісус перетворив воду на вино на шлюбному бенкеті в Кані Галилейській. Причому перш, ніж ми прочитаємо тексти з Євангелія від Іоанна, пропоную вам ознайомитися із записом з щоденника Петра Могили – одного з ієрархів Православної церкви 17-го століття. До речі, Петро Могила – особа дуже суперечлива. Будучи православним, він вчився в католицькому університеті. При живому митрополиті Київському, він добився того, щоб очолити митрополію, чим ускладнив і без того напружену ситуацію в Православній церкві 17 ст.. Загалом, скажу, що ви можете багато що взяти для себе, прочитавши біографію цього церковного діяча. Але повернемося до читання.
Приводом для написання того, про що ви прочитаєте нижче, послужило відвідування 15 липня 1629 року Петром Могилою Станіслава Третяка, одного з парафіян храму в селі Рубежівка неподалік Києва.
«А дружина Третяка, узявши освячену воду, що залишилася, надійно в особливому місці в скляній посудині приховала. Після одного року, коли подивилася на воду ту, знайшла, що вона у вино перетворилася; і тоді, дуже здивувавшись, прославила Бога. Сталося ж мені (Петру Могилі) у літо 1630, у той же місяць, у 20-й день, у тому ж поселенні бути; прийшли до мене обоє – Третяк і дружина його, несучи посудину з водою і повідали мені, що вода ота, яку минулого року при освяченні будинку освятив, на вино перетворилася; я ж, здивувавшись, узяв посудину і, понюхавши, відчув винний дух, спробував же, а та – за смаком як волошське вино; і звернувся до них (дуже здивований);
– Чи дійсно вода перетворилася на вино, бо не вірю, що вода була, але волошське вино бути могло.
Вони ж стали клятвено запевняти:
– Якщо цього року не бачили в будинку нашому вина, то і в цій посудині ніколи ж вину не бувати, і це – не вино, а вода, яку ти освятив минулого літа.
Я ж, щоб повністю запевнитися, перед багатьма людьми, там присутніми, і братією, звернувся до них ще раз під загрозою неблагословення і прокляття святих отців:
– Скажіть мені правду про це, чи не заради певної причини це, придумавши те, чого немає, кажете?
Вони ж стали ще сильніше клятвено запевняти, що дійсно вода це є, а не вино. Я ж, чувши їх клятву, повірив і Бога прославив. Воду ж узяв, вона і понині в мене така ж незіпсована, запах і смак вина має, як і тоді; і на оцет не перетворюється – ні запаху, ні смаку його.
Написав же це, щоб дізналися, як по-різному і нині показує Бог у ці останні часи силу Свого пресвятого Духа, задля утвердження і сповіщення того, що Божою благодаттю здійснюються дивні і надприродні чудеса, на осоромлення і викорінювання всякого зловірства і відступництва».
Як вам історія? Схожа на вигадку? Ви випадково не через рядок читали? Якщо так, то я вас розумію. Хоча не варто було поспішати. Ви можете запитати: навіщо я усе це написав? А написав ось з якою метою.
Ви звернули увагу на те, чому вам важко повірити в те, що сталося з водою після благословення її Петром Могилою? Він для нас – не авторитет! Ми не можемо вірити тому, хто не є особою, якій можна довіряти на всі сто процентів. Для нас слова, які сказав митрополит, і його справи не мають тієї цінності, яку мають слова євангеліста Іоанна. Більше того, ревні шукачі істини можуть заперечити мені і почати доводити, що це диво зробив зовсім не Бог, а … Ні, я з вами не сперечатимуся. Я просто хочу, щоб ви подивилися на історію з 2-го розділу Євангелія від Іоанна по-іншому…
І, до речі, а чому ви вірите євангелісту Іоанну? Чому вірите тому, що Ісус перетворив воду на вино?
Наведу вам лише два вірші з другого розділу, щоб ви спокійно їх прочитали і уловили атмосферу тих хвилин на весільній урочистості…
Євангеліє від Іоанна 2:7,8: «Ісус говорить їм: наповніть посудини водою. І наповнили їх до верху. І говорить їм: тепер зачерпніть і несіть до розпорядника весілля. І понесли».
Вигадка? Казка? Для когось, можливо. Для мене – звичайне диво. У нього можна вірити, а можна і не вірити. Усе залежить від того, Ким є для нас Виконавець цього дива…
