Уявіть, що ви прийшли в кінотеатр. Сіли на своє місце. За декілька секунд до початку сеансу в залі вимкнули світло, і глядачів огорнула темрява. Мовчання спинило розмови. Несподівано промінь світла прорізався крізь пелену мороку. На екрані з’явилися перші кадри фільму. Забувши про усе, ви занурилися у світ кіно…
Благовістя Іоанна також народжується з тиші і в темряві. Хтось заговорив, і від вимовленого слова відразу ж постало світло. Перші рядки Євангелія вмістили те, що сталося на самому початку. На певний час ви можете забути про усе і зануритися у світ Слова – Благу Звістку про нашого Господа і Спасителя Ісуса з Назарету, Який зійшов з небес.
Євангеліє від Іоанна 1:1-5: «Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося. У Ньому було життя, і життя було світлом людям. І світло в темряві світить, і темрява не огорнула його».
…слово. Я спеціально написав його з маленької букви. Навіщо? Щоб ви не дивилися на нього як на філософську концепцію і не тлумачили його з позиції людини, що знає, Кого саме Іоанн в Євангелії називає «Словом». А тому вирішив написати просто – «слово».
До речі, у мову іменник «слово» прийшло з древньої старослов’янської мови. Дієслово «слоуті» (славитися) є джерелом походження іменника. Означало воно «те, що чутно». Усе просто. Жодної особливій філософії, на відміну від греків, наші предки в нього не вкладали: слово – це те, що звучить і що можна почути.
Більше того. Є дуже тонка грань між словом і буквою. Щоб було зрозуміліше, удамся до наступного порівняння: тіло і дух. Тіло – це буква, а слово – це дух. За своєю суттю, слово – не матеріальне. Тільки завдяки буквам, воно частково набуває відчутність. Тому не випадково Іоанн пише: «Споконвіку було Слово», а пізніше скаже «І Слово стало плоттю» (Ін. 1:14)
Іспанський філософ Мігель де Унамуно дуже поетично зауважив: «Якщо дух, тобто Слово, Логос (грецькою), що належить усній традиції, животворить, то Буква, тобто книга, убиває… Хто живиться книгою, той помре. Слова ж, навпаки, потрібні душі, як повітря».
Погодьтеся, дуже цінне спостереження. Його цінність у тому, що воно відбиває одвічне протистояння між написаним словом і словом усним. Ще Сократ був проти записаного слова. Проте його учні були іншої думки. Тому і записали усе, що говорив прославлений грек. Завдяки їх літературній праці ми можемо прочитати деякі із Сократових повчань.
«Ліками від людської немочі» називав писемність Іоанн Солсберійський (англійський гуманіст, філософ і церковний діяч 12 ст.). І, до речі, не він один.
Загалом, як би то не було, пізніше в Євангелії Іоанна ми переконаємося в тому, наскільки записане слово і Слово, Яке зійшло з небес, по-різному впливали на людей.
Ми дізнаємося тих, хто живився книжковим словом, і тих, хто пригорнувся до Слова живого: почуємо мову німих, упіймаємо погляд сліпих і зустрінемо глухих, які скажуть те, що чули. І усе це станеться після того, як «Слово стане плоттю».
Пізніше апостол Іоанн запише слова Ісуса з Назарету: «Я є Світло, Путь, Істина, Воскресіння і Життя». Він зробить це за допомогою букв. І, як не дивно, через них нам і відкривається істинне, животворче Слово…
