У неділю після богослужіння тато, мама, Сергійко й Софійка заїхали в зоомагазин по рибок. Тато переписав із книжки назви риб, яких вибрали Сергійко й Софійка. Він дуже хотів допомогти дітям. Але двійнятам татові старання здалися зайвими, бо вони і так добре запам’ятали фотографії своїх улюбленців, адже до неділі встигли подивитися на них сотні разів. Тепер діти переходили від одного акваріума з рибками до іншого й без жодних зусиль знаходили своїх улюбленців.
– Ой, поглянь, Софійко, ось мої акули плавають! Швидше купімо одну.
І продавець виловила сачком невеличку сіреньку рибку, яка і справді чимось нагадувала крихітну акулу. Рибка налякано плюскотіла в пластиковому пакеті з водою.
– Ой, погляньте, а ось і золоті рибки! Які ж вони гарненькі! Я їх усіх би купила, так важко зрозуміти, яка з них краща, – розгубилася Софійка.
Але невдовзі й вона зробила свій вибір, і в пакеті плавало вже дві рибки.
Одну за одною діти знаходили рибок зі своєї книжки. Їхньому захвату не було меж.
І тут Сергійко зашепотів сестрі на вухо:
– Ой, Софійко, поглянь, от і наші карасики-матросики! О-он у тому великому акваріумі.
Дівчинка з цікавістю розглядала рибок. Тепер вона шепотіла на вушко брату:
– Ой, а насправді вони ще кращі, ніж на картинках, іще гарніші!
– А які вони спритні й веселі! Наш карасик, ну, тобто матросик, буде найулюбленішою нашою рибкою.
– Угу!
Діти усміхнулися одне одному й нічого не сказали батькам, хоча дуже-дуже хотілося.
І ось у неділю в акваріумі Софійки й Сергійка вже весело плавали різнокольорові рибки. А ще тато купив кілька равликів, їм новий скляний будинок дуже навіть сподобався, і вони повільно повзали акваріумом, показуючи всім свої довгі вусики-антенки. Мама теж купила дещо для акваріума. Це була яскрава башточка з напівкруглими воротами, крізь які частенько пропливали допитливі рибки. Башточка створювала враження затонулого міста, і це по-справжньому захоплювало дітей.
– Ой, як чудово мати акваріум! – час від часу повторював Сергійко.
– Звісно. Я завтра всім у школі розповім, який він гарний. От однокласники здивуються, – додала Софійка.
Поряд із дітьми сидів, не зводячи з рибок зелених очей, їхній рудий кіт Філько.
– От хитрун! – сміявся Сергійко, погладжуючи кота. – Він би тут із радістю риболовлю влаштував, та нічогісінько не вийде, адже акваріум із кришкою!
У чорній пластмасовій кришці акваріума були вузенькі щілини для повітря, Фільчиним лапкам туди ні за що не пролізти! Тож Філько був єдиним у будинку, кому акваріум не надто і сподобався.
Так минали дні за днями. Тепер діти старалися після повернення додому швидше вивчити уроки й допомагати мамі, щоб більше часу залишалося для спостерігання за рибками.
– Як гарно, немовби в нас удома з’явилася маленька підводна країна! – говорив Сергійко.
– Угу, от лише матросика не вистачає, – зітхала Софійка.
– Так, але неділя вже зовсім близько, – заспокоював хлопчик. – Треба з татом про нову рибку поговорити.
– Неодмінно! Тільки б про її шкідливу вдачу не обмовитися, – переймалася дівчинка.
Під час вечері діти попросили тата купити їм іще одну рибку, останню.
– Чому ж ви її відразу не купили? – здивувався батько.
– Просто так треба, татусю, ми тобі пізніше розкажемо.
– Ну що ж, добре, – усміхнувся чоловік. – У неділю після церкви заїдемо до зоомагазину й купимо вам іще одну рибку. Тільки умова: протягом цього тижня ви не отримаєте поганих оцінок.
Двійнята вчилися дуже старанно, тож наприкінці тижня тато їх навіть похвалив. А в неділю, після служіння, батько купив їм смугастеньку рибку з червоним хвостиком і плавниками. Діти навмисне вибрали найменшу, аби вона більше соромилася і ні з ким не сварилася.
Щойно маленького карасика-матросика випустили в акваріум, як він прожогом пірнув у кущі величезних водоростей і завмер там, обережно озираючись навкруги. Повз нього пропливали риби, які намагалися роздивитися новачка, проте він тільки опускався глибше, ближче до камінчиків, і, здавалося, навіть боявся ворухнутися.
– Ух ти, працює твій план, Сергійко. Він і справді дуже сором’язливий! – тішилася Софійка.
– Ще б пак, – із гордістю відповів брат, – із новачками завжди так!
Мама покликала дітей до столу. По обіді Сергійко й Софійка поспішили до своєї кімнати, подивитися на нову рибку. Матросик уже не сидів у водоростях, а спокійно плавав серед інших рибок.
– Молодець, уже трохи освоївся, – похвалила лускатого Софійка.
– І нікого він не чіпає, ні з ким не б’ється, – додав Сергійко.
Увечері діти готувалися до школи й тільки зрідка поглядали на акваріум. Але там усе було спокійно, тривожитися не було підстави. Матросик разом із іншими рибками добре повечеряв і зараз весело плавав, зазираючи під кожний камінчик на дні акваріума. А ввечері, коли в будинку вимкнули світло, він вирушив спати у водорості, де, вочевидь, і вирішив влаштувати собі житло.
Перед сном брат і сестра натхненно помолилися за своїх рибок (звичайно ж, найбільше за матросика) та спокійно полягали спати.
Уранці батько розбудив дітей раніше ніж зазвичай.
– Тато, що сталося? – здивовано запитала Софійка, протираючи сонні оченята.
– Ми ж можемо спати ще цілих двадцять п’ять хвилин, – майже шепотів Сергійко.
– Якщо ви подивитеся на акваріум, то самі все зрозумієте, – промовив батько.
Дітям одразу ж перехотілося спати, й вони миттю зіскочили зі своїх ліжечок.
– Що трапилося? Матросик помер? Увечері все було добре, – перебиваючи одне одного, торохтіли двійнята
Майже за кілька секунд діти вже були біля свого акваріума.
– Ой, Сергійко, поглянь, яка каламутна вода, майже нічого не видно! – захвилювалася дівчинка.
Але Сергійко із жахом дивився на зовсім інше Хвостики всіх їхніх рибок були обідрані, а самі рибки ховалися хто куди. Таке враження, що в акваріумі була війна. А серед водоростей, наче нічого й не сталося безтурботно плавав їхній матросик. І варто було якійсь рибці хоч на секунду виплисти зі свого укриття, як він зі швидкістю блискавки налітав на неї, намагаючись вчепитися в плавничок, смикнути за хвостик або з розгону стукнути в тулуб.
– Ой, який жах! – крізь сльози говорила дівчинка. – Погляньте на мою золоту рибку, від її пишного хвостика залишилися самі шматки! Ух, забіяко, що ж з ним буде, коли виросте?! Татусю, врятуй наших рибок!
Поки Софійка плакала, Сергійко збігав до мами на кухню й повернувся зі скляною банкою з-під варення в яку налив воду. В іншій руці хлопчик тримав сачок для рибок.
– На, Софійко, держи банку, а я впіймаю цього забіяку.
Однак зловити маленьку спритну рибку у великому акваріумі було не так просто, тож Сергійко витратив на це цілих сім хвилин.
– Ага, попався! – нарешті сказав хлопчик, випускаючи в банку смугасту рибку. – От віднесемо тебе назад до магазину, тоді знатимеш, як кусатися!
– Татусю, а що ж тепер буде з нашими бідолашненькими рибками? – продовжувала гірко плакати Софійка. – Вони не помруть?
– Сподіваюся, що ні, – сказав батько. – Після школи вам треба змінити в акваріумі воду, навести лад. А наступного разу будьте обачнішими, вибираючи рибок. Хіба ви не читали, що матросик – агресивна рибка і не ладнає з іншими? Це ж написано в тій книжці, яку ми з мамою вам подарували.
– Так, татусю, знаємо, просто в нас був план. Ми думали, що матросик перевиховається серед інших рибок, адже вони більші, а він – маленький, – пояснив Сергійко.
– Ми сподівалися, що матросик буде сором’язливим, як усі новенькі, адже купили його пізніше за всіх, – додала Софійка. – Але тепер зрозуміло, гріхопадіння на нього так сильно вплинуло, що й не перевиховаєш!
Батько ледве стримував усмішку:
– Добре, що ви так багато зрозуміли. А зараз помолімося разом: вам час збиратися до школи, а мені – на роботу.
Поки двійнята були в школі, мама відвезла маленьку смугасту рибку назад у магазин і заразом купила там ліки для постраждалих рибок. Цілий місяць діти повинні крапати по одній краплині, щоб загоїлися обдерті хвостики та плавники їхніх вихованців. Увечері Сергійко й Софійка навели лад в акваріумі й попросили тата прочитати їм іще раз історію про гріхопадіння.
– Так, треба серйозно ставитися до того, що написано в Біблії, – після читання промовив хлопчик.
– Звісно, – підтвердив тато, – адже навіть учені з цим не сперечаються. – І він вказав на велику книг з яскравими фотографіями акваріумних рибок, яку нещодавно гортали двійнята.
Діти, чи згодні ви з тим, що все в Біблії – правда? Якби ми уважніше вивчали Слово Боже, у житті дорослих і дітей було б набагато менше помилок, неприємностей та проблем. Це вже точно!
