Якось на день народження двійнятам подарували акваріум із гарними штучними водоростями, кольоровими камінчиками й химерними морськими мушлями. Акваріум поставили в дитячій кімнаті й наповнили водою.
– Треба, щоб вода постояла два дні просто так, без рибок, – пояснював дітям тато, – тільки після цього можемо купити рибок.
– Ох, як довго чекати – цілих два дні! – зітхала Софійка.
– А може, одного дня вистачить, татусю? – на всяк випадок запитав Сергійко.
– Ні, діти, наберіться терпіння, два дні – цілком невеликий термін. За цей час із води випаруються всі шкідливі речовини, для рибок це буде безпечніше. Ви ж не хочете, щоб усі вони загинули через ваш поспіх?
– Ні, ні! Ми краще почекаємо, – погодився Сергійко.
– Зачекаємо, звісно, хоча це і важко, – додала Софійка.
– От і добре, – зрадів тато. – А щоб час минув непомітно, ось, почитайте книжку про акваріумних рибок. Це ми з мамою спеціально для вас купили. Погляньте, скільки в книжці гарних фотографій різних підводних мешканців, і про кожного з них багато цікавого написано! Читайте і вибирайте, кого ми до вашого акваріума поселимо.
Тато дістав зі свого портфеля яскраву кольорову книжку і простягнув дітям:
– Прочитайте її уважно. Без цієї книги ви з акваріумом не впораєтеся. Тут докладно написано, яка рибка мирно живе з іншими рибками, а яка – ні.
Сергійко уважно роздивився книжку, а потім сумно зітхнув:
– Ого, яка товста книжка. Нам із Софійкою її й за рік не прочитати!
– А ви, діти, тільки про тих рибок читайте, які вам сподобаються, – з усмішкою порадив тато.
– Гарна ідея! – зрадів Сергійко. – Я за картинками гарних рибок вибиратиму, а ти, Софійко, про них читатимеш. Так упораємося краще, бо в тебе з читання в школі лише відмінно. Та й робота швидше просувається, якщо її правильно на частини розподілити, правда ж, тато?
Однак Софійка ображено надула губки:
– Ти дивися, який хитренький! Я теж хочу рибок вибирати, адже це наш спільний акваріум, еге ж, татусю? А читатимемо по черзі, так буде навіть дуже чесно. Мама завжди каже, що все треба робити по черзі!
– Тоді й рибок вибиратимемо по черзі, – погодився Сергійко.
– Ось і розібралися, – усміхнувся батько.
– Тато, а чому не всі рибки можуть жити поряд із іншими? – запитала дівчинка. – У цій книзі про це написано?
– У цій – ні. Але в іншій книзі написано, – відповів тато. – Пам’ятаєте, ми читали в дитячій Біблії, як Господь створив нашу землю, і що вона була прекрасною? Тоді всі істоти жили мирно, ніхто нікого не ображав, не було хижаків, усі були друзями.
– Ого, як чудово! – захоплено сказала Софійка.
– Я пам’ятаю, що було далі: після гріхопадіння людини все у світі змінилося, бо на землі з’явилося зло. Тварини почали поїдати одне одного, таких ми називаємо хижаками, – додав Сергійко. – Навіть люди зробилися злими. Ось тоді Каїн і вбив свого брата Авеля.
– Правильно, сину, – кивнув батько. – Так усе й було. Так ось, діти, у водному світі відтоді також панує гріх. Багато рибок, різних живих істот почали полювати одне на одного, а деякі стали просто жахливо забіякуватими – то водорості ніяк не поділять, то за місце для влаштування житла сперечаються, а то навіть за гарні камінці на дні б’ються.
– Зовсім як діти, – засміялася Софійка.
– Це точно, – погодився батько, – тож ви, мої любі, до цієї книги ставтеся серйозно, щоб часом до нашого акваріума всіляких там забіяк не поселили. Адже рибкам не поясниш, що битися не можна, та й Біблію їм не почитаєш. Ну що, діти, до роботи?
Тато пішов, а двійнята відразу ж усілися на диван і почали роздивлятися подаровану книгу. Часу вони мали вдосталь, адже настав вечір п’ятниці, уроки вже вивчили, тож поспішати було нікуди. Книжка виявилася надзвичайно цікавою. Сергійко й Софійка навіть не підозрювали, що існує настільки багато акваріумних істот.
– Ой, яка смішна рибка, на їжачка схожа, – захоплювалася Софійка, показуючи фотографію однієї рибки.
– А ця – немов справжня змія, – Сергійко вказав на іншу картинку.
– Ми про них не читатимемо, вони мені не подобаються, – сказала Софійка.
– І мені, – погодився Сергійко. – А ось яка гарненька рибка, поглянь, червоненька і з тонким довгим хвостиком. Ой, її мечоносцем називають. Дуже правильну назву придумали! Прочитай, Софійко, що про цю рибку написано, тут зовсім мало читати, всього декілька рядочків.
– От сам і читай! Мені цей мечоносець зовсім не подобається! Але якщо він буде хорошою рибкою, я згодна поселити його до нашого акваріума! Хоча назва в нього дуже навіть забіякувата – мечоносець!
Але, незважаючи на своє войовниче ім’я, рибка виявилася миролюбною.
– Ось бачиш, Софійко, – сказав Сергійко, після того як прочитав інформацію про червоненьку рибку з довгим тонким хвостиком, – мечоносець може мирно жити в сусідстві з будь-якою рибою. Молодець, не дарма сподобався, він буде моїм.
– Добре, – погодилася дівчинка, – тепер моя черга рибку шукати.
Софійка взяла в брата книжку й зацікавлено почала гортати сторінки.
– Ой, яка гарненька рибка, пузатенька, оранжева, а замість одного хвостика – цілих три, та ще такі довгі! Вона мов справжня принцеса, – захоплювалася дівчинка.
– Дай ближче погляну, – попросив Сергійко. – Ага, і справді смішна рибка. Красунею її, звісно, не назвеш, надто товста, але нічого, для різноманіття підійде. А хвостик у неї все-таки один, як і належить, просто на три частини ділиться.
– Вона на казкову золоту рибку дуже схожа, правда ж, Сергійко? Зараз все про неї прочитаю.
Оранжеву рибку з пишним хвостиком діти теж вирішили купити, бо вона виявилася миролюбною. Потім Сергійко вибрав маленьку, схожу на блакитного світлячка, неонову рибку, що теж нікого не ображала. Ще хлопчикові сподобалася смугаста пласка рибка з довгими вусами, трохи схожа на зірваний із дерева листочок. Софійка додала до своєї золотої рибки іншу – білу з чорними цяточками на спинці. Потім вибрала ще одну – крихітну, кольорову, з довгим, схожим на циганську спідницю, хвостиком. Усі ці рибки могли жити дружно, нікого не ображаючи.
– Скільки ми вже рибок вибрали, Сергійко? Тато сказав, можна сім або вісім.
Хлопчик уважно поглянув на закладені папірці, які діти встромляли між сторінками книжки з вибраними картинками.
– У нас шість закладок, Софійко, значить, вибрали шість рибок.
– Чудово, знайдімо ще дві, – зраділа дівчинка.
За кілька хвилин Сергійко вибрав собі ще одну рибку. Вона була вузькою, довгою, сіренькою, навіть трохи схожою на крихітну акулу.
– Ой, оця буде моєю улюбленою, так і називатиму – акула! Ця рибка теж миролюбна, хоча і схожа на хижачку. Ой, як це цікаво – мати акваріум!
– Авжеж. Ой, поглянь, Сергійко, я ось цю рибку дуже-дуже хочу! – дівчинка вказала на фотографію невеликої кумедної рибки. Луската була дещо пласкою, жовтенькою, з яскравими широкими смужками впоперек тулуба й червоними плавниками.
– Ой, та це ж просто малюсінький карасик, – засміявся хлопчик. – Минулого літа ми саме такого з дядьком Сергієм на річці піймали. А який був смачний, коли посмажили!
– Ти що, Сергійко, який карасик, до того ж смажений? Ця рибка зовсім інша! Придивися краще, вона не на карасика, а на матросика схожа! Я її так і називатиму – матросик.
Сергійко пильніше поглянув на картинку. Рибка нітрохи не нагадувала йому матроса, зате аж занадто маленького річкового карася, проте все одно дуже сподобалася.
– Ага, – кивнув хлопчик, – попросимо тата купити нам і цю рибку. Читай, що про неї написано.
Дівчинка захоплено почала читати про маленьку симпатичну рибку. Спочатку все було добре, та раптом її голос задрижав, немовби ось-ось розплачеться.
– Що трапилося, ну, читай! – занепокоївся Сергійко.
– Ця рибка агресивна, вона не може жити в одному акваріумі з миролюбними істотами, – ледь чутно пояснила дівчинка.
– Оце так! – здивувався хлопчик. – А на вигляд такий симпатичний карасик, тобто я хотів сказати матросик!
– Ой, Сергійко, він мені найбільше подобається. Але ж не купувати його самого до нашого великого акваріума?
– Так, і зграю карасів в акваріумі заводити теж не хочеться. Ну, не засмучуйся, ми ще не всі картинки переглянули. Може, ще щось незвичайне знайдемо, – заспокоював сестричку Сергійко.
Двійнята гортали сторінку за сторінкою, та всі інші рибки були теж агресивними, до того ж вони не здавалися дітям настільки гарними, як малюсінька смугаста рибка з червоним хвостиком і плавниками.
– Зрозуміло, всіх злих рибок вони наприкінці книжки розмістили, – зробив висновок Сергійко.
Софійка кивнула головою і знову розгорнула сторінку з матросиком.
– Ну, поглянь, Сергійко, він зовсім маленький. Може, у нас він не битиметься? Адже інших рибок буде багато, а він – тільки один? Може, купимо його, а татові про агресивність матросика нічого не скажемо!
Сергійко замислився. Йому теж дуже хотілося мати в акваріумі карасика, якого сестричка називала матросиком, однак він повністю довіряв написаному в книзі. До того ж хлопчик добре пам’ятав історію про гріхопадіння, після якого у світ прийшло зло.
– Ну, Сергійко, думай швидше, – вмовляла сестричка.
І тут хлопчик придумав!
– Знаєш, Софійко, краще нашого карасика, ой, матросика купимо трохи пізніше, ніж інших рибок, ну хоча б за тиждень. За цей час усі рибки в акваріумі призвичаяться, почуватимуться як удома, а тут – раз! – з’являється новенький, і ще такий маленький! Матросик стане соромитися, а всі рибки почнуть роздивлятися, він навіть може трохи їх злякатися. З новенькими завжди так. Згадай лише Борю в нашому класі, він із хлопцями навіть розмовляти боявся, такий сором’язливий був, увесь час червонів, як дівчинка.
Софійка відразу згадала новенького хлопчика Борю з їхнього класу й радісно заплескала в долоні:
– Ой, точно, все так і було! Який же ти кмітливий, Сергійко! Як усе чудово придумав. Купимо матросика пізніше, це нічого, почекаємо. Адже в акваріумі вже мешкатимуть інші рибки, буде не так важко чекати!
Діти були неймовірно щасливі. Вони побігли до тата показувати фотографії вибраних рибок. Про матросика-карасика вирішили поки промовчати. Можуть же люди мати невеличкі таємниці, особливо якщо вони – діти?!
