У татовому гаражі було чимало різних інструментів. Сергійко міг годинами роздивлятися усілякі молотки, викрутки, ключі, гайки, дрилі, свердли й ножики. Тато не дозволяв Сергійкові без дозволу все це чіпати, а от дивитися можна було скільки завгодно. Одного разу до мами прийшла її найближча подруга тітонька Оля, і вони влаштували на кухні чаювання.
– Це надовго, – вирішила Софійка. – Вони давно не бачилися.
– Ні, не надовго. Тітонька Оля без синочків, отже, поспішатиме до них додому, – не погодився Сергійко.
– Шкода. Ми з її хлопчиками зараз би в щось пограли! І чому дорослі завжди думають лише про себе? – зітхнула Софійка.
– Угу, я б їм таткові інструменти показав. Тато такі гарні викрутки купив, різних розмірів, блискучі, – мрійливо продовжив Сергійко.
– Який сенс просто показувати? Ну, подивилися і все, жодної користі! От якби ти міг щось майструвати, лагодити, тоді б хлопчики здивувалися. Бо що цікавого просто дивитися на залізяки? Краще вже книжку з малюнками роздивлятися, – сказала Софійка.
– Лагодити-лагодити, – передражнив Сергійко. – Що в нас ремонтувати? Тато завжди сам лагодить, він у нас усе вміє.
– А от і не все, – висунула для більшої переконливості язика дівчинка. – Я сама чула, як тато говорив мамі, що дерев’яний годинник, який висить у залі на стіні, він не може відремонтувати. Годинник зовсім не працює. Мама все хоче його до майстра віднести. Ось що треба ремонтувати!
– Якась ти вередлива сьогодні, Софійко, але думка хороша. Може, і справді спробуємо відремонтувати годинник, що як вийде?
– Невже ти вважаєш себе розумнішим за тата? – здивувалася дівчинка. – Якщо в нього не виходить, то в тебе й поготів!
– Але я іншим інструментом спробую, все ж від інструмента залежить, Софійко! Я пам’ятаю, як тато пояснював, що без хорошого інструмента жодної важливої справи не зробити! Ось я і спробую полагодити годинник новими викрутками.
Дівчинка задумалася:
– А хіба тато дозволяє брати його залізячки?
– Ні, але я ж за добру справу візьмуся. Він як побачить, що годинник знову показує час, здивується, зрадіє та навіть похвалить мене! – переконував сестру Сергійко.
– А як ми годинник зі стіни знімемо? – запитала Софійка. – Він високо висить.
– Підставимо стілець і дістанемо, ходімо спробуємо! – запропонував хлопчик.
Стілець справді підійшов, і згодом настінний годинник лежав уже на підлозі дитячої кімнати.
– От бачиш, з однією справою вже впоралися. Софійко, почекай тут, я в гараж по інструменти збігаю. Я швидко.
Сергійко насправді дуже поспішав. Незабаром він уже знову був у дитячій із невеличкою чорною скринькою в руках.
– Ого, які гарні залізячки! – захопилася Софійка, коли Сергійко відкрив скриньку.
– А я про що говорив! Дивися, які тут викрутки, гаєчки, гвинтики різні.
– Вони на іграшкові дуже схожі, – не вгамовувалася сестричка. – Невже такими можна полагодити годинник?
– Звісно! Зараз на власні очі й побачиш! – сказав Сергійко й узявся за справу.
Дівчинка із захватом спостерігала за братом, який спритно відкручував різні гвинтики та гаєчки. Незабаром годинник перетворився на чималеньку груду різних залізяк, лише дерев’яна рамка залишилася такою, як була.
– Ой, Сергійко, розібрати ти розібрав, а як збиратимеш? Адже тут усе однакове, крім стрілок і паперу і циферками, – злякалася Софійка.
Хлопчик від зосередження зачесав потилицю.
– Так, але треба спробувати. Головне, ти завчасно не хвилюйся, – попросив Сергійко.
Діти довго пихтіли над розібраним годинником.
– Збирати важче, – нарешті погодився брат.
Раптом сестра дзвінко засміялася:
– Ось тобі й інструмент! Дурні викрутки зовсім не знають, як лагодити годинник. У разі чого, так татові і заяви!
Раптом Сергійкові теж стало смішно.
– Добре, хоч годинник зламаний був, і ми не почали новий ремонтувати!
– Угу! – продовжувала сміятися дівчинка.
Удосталь насміявшись, діти притихли.
– Сергійко, а що далі робитимемо, що на стінку повісимо?
– Софійко, маєш порожню коробку? – запитав хлопчик.
– Немає, вони в мене всі зайняті речами, – поглянувши на своє лялькове господарство, відповіла дівчинка.
– Ну, а сумочка якась? Гарненько подумай, Софійко, це дуже важливо, – просив Сергійко.
– Ось, мішечок є. Його бабуся для лялькового одягу зшила. А тобі навіщо?
– Треба! Ми в нього всі ці гвинтики складемо. І коли мама вирушить до годинникового майстра, ми вручимо їй усі деталі.
Софії зовсім не хотілося віддавати свій мішечок, але що поробиш…
– На, забирай! Тільки ж ти його потім повернеш?
– Звісно!
Сергійко швиденько склав розібрані гвинтики, коліщатка й усе інше, що випало з годинника, у мішечок. У дерев’яну рамку він обережно вставив циферблат зі стрілками і, наскільки зумів, прикрутив, аби не розвалилося. Хлопчик дуже старався, навіть спітнів. Зате тепер годинник мав такий вигляд, як і раніше, до ремонту.
– От тобі й на! – захоплювалася дівчинка. – Ти справді як майстер!
Сергійко теж залишився дуже задоволеним своєю роботою. За кілька хвилин годинник уже висів у залі на цвяху, наче нічого й не трапилося. Щоправда, годинник був тепер набагато легшим, аніж раніше, адже основну частину механізму заховали в тканинний мішечок у дитячій кімнаті. Та це нічого!
Секрет залишався нерозкритим цілий тиждень. А якось за вечерею тато раптом сказав мамі:
– Знаєш, люба, сьогодні я носив наш годинник до майстра, та чоловік подивився і відмовився лагодити.
– Чому? – здивувалася мама.
– Не знаю, сам ніяк не второпаю. Щоправда, майстер сказав, що наш годинник пустий, у ньому немає механізму.
– Нічого не розумію! А як же вони раніше працювали?
– Думаю, просто треба пошукати іншого майстра. Сергійко ледь не вдавився булочкою, а Софійка раптом зашарілася, немов та полуничка, яку вона з апетитом відправляла до рота. Батько прискіпливо подивився на двійняток:
– Може, ви, діти, розкажете, у чому річ?
Сергійко мовчки встав із-за столу й побіг до дитячої кімнати. За мить він повернувся зі знайомим ляльковим мішечком і простягнув його батькові:
– Ось, тут усе, що треба для роботи годинника.
Тато з цікавістю зазирнув у мішечок, а потім просто на стіл вивалив гвинтики, гаєчки, коліщатка та багато чого іншого.
– Оце так! Оце діло! – дивувався чоловік. – А як усе це тут опинилося?
Братові та сестрі довелося розповісти батькам про ремонт годинника, який вони нещодавно затіяли.
Звісно, тато насварив, але не дуже, Сергійка за те, що він без дозволу взяв інструмент, а потім цілком по-доброму додав:
– Ну, синку, хоч тепер ти зрозумів, що інструмент у справі зовсім не найважливіше. Головне – це вміння та знання, як його використовувати.
– Так, тато, я все зрозумів, – відповів Сергійко.
– Ми вдвох це зрозуміли, – додала Софійка.
Після вечері тато читав дітям історію про фарисеїв, де Ісус говорив, що вони тільки ззовні зберігають благочестивий вигляд, а всередині не мають справжнього духовного життя.
– Це схоже на наш годинник, так, тато? – раптом придумав Сергійко.
– Так, діти. Завжди будьте справжніми християнами, щоб усі могли бачити ваше святе життя.
Цю історію двійнята тепер згадують дуже часто, адже в залі на стіні весело тікає відремонтований годинник. А Сергійко відтоді майструє різні поробки з подарованого татом конструктора. Хлопчик навіть Софійці інколи дозволяє допомогти йому, коли її ляльки вже сплять.
