На день народження тато подарував мамі гарну сукню, ніжно-блакитну, із синім комірцем і вузеньким паском, а ще сині туфлі на високих тонких підборах. Мамі подарунок дуже сподобався, вона декілька разів підбігала до дзеркала, коли приміряла обнову, і щоразу цілувала тата в щоку на знак вдячності. Софійка від маминого вбрання також була в захваті, а Сергійко тільки посміювався над дивною поведінкою неньки. Зараз вона нагадала хлопчику Софійку. Але батько пояснив сину, що мама теж дівчинка, просто доросла, а всі дівчата трішки модниці й іноді уявляють себе принцесами.
– Тато, а ти купиш мені таку саму сукню і такі ж туфельки, коли я виросту? – попросила Софійка.
– Обов’язково, – пообіцяв тато.
– Тільки щоб підбори були так само високі й тоненькі, добре? – уточнила дівчинка.
– Добре. Та чи зможеш ти на них ходити, не впадеш? – ховав усмішку в густих вусах тато.
– Ні, мама ж не падає, – заспокоїла батька Софійка.
Сергійко лише знизав плечима, слухаючи сестру.
– Поки ти виростеш, Софіє, таких суконь у магазині не буде, їх давно розкуплять, – розмірковував хлопчик.
– От і не розкуплять, мені тато все одно знайде! Так, таточко?
– Не хвилюйся, і тобі гарні сукні дістануться, – заспокоював батько донечку.
Увечері, коли всі вляглися спати, дівчинка, заплющивши очі, мріяла, що скоро стане дорослою, і тоді тато подарує гарне, як у мами, вбрання. Як же хотілося швидше поміняти свої сандалики на гарні туфлі на високих підборах.
Хоча по-справжньому мамин день народження уже минув, однак свято вирішили влаштувати найближчої суботи, адже у вихідний завжди легше зібрати друзів, особливо якщо це дорослі. Мама того дня планувала вдягнути подаровані татом сукню і туфлі.
Діти теж готували неньці подарунки. Софійка намалювала в альбомі нові малюнки, а Сергійко із татом змайстрував дерев’яну поличку для комори. У четвер увечері із села приїхала бабуся. Вона теж хотіла привітати маму зі святом, а ще допомогти приготувати страви до столу.
– Бабусю, ходімо покажу тобі нову мамину сукню і туфлі, що подарував тато. Хочеш подивитися? – запитала Софійка після вечері.
– Дуже хочу, та я краще потерплю до суботи. Нехай це буде для мене сюрпризом, – відповіла бабуся.
Софійка дуже здивувалася такому великому бабусиному терпінню, адже дівчинка по декілька разів на день зазирала в неньчину шафу та захоплено розглядала обновки.
Суботнього ранку мама й тато поїхали до магазину по продукти до столу, а бабуся почала пекти пиріжки. Сергійко вирушив разом із батьками, йому дуже хотілося допомогти, а Софійка, як і обіцяла, стала наводити лад у дитячій, адже сьогодні і в них із братом будуть гості. Усі мамині й татові друзі завітають на мамине свято з дітьми. Софійка впоралася з роботою дуже швидко, І потім подивилася, чим зайнята бабуся, далі сходила прогулятися в сад, а потім знову повернулася додому.
«І навіщо тільки Сергійко поїхав, без нього так сумно», – зітхала дівчинка.
І тут дівчинка згадала про мамину сукню та взуття. Саме час непоспішно їх роздивитися, адже ніхто не заважає.
Софійка пройшла в спальню батьків, відчинила мамину шафу, дістала нові сукню й туфлі. Вона обережно погладила долонею синенький комірець, злегка потягнула пасок. Дуже гарна сукня! Аж ось Софійці в голову блиснула думка:
– А що як приміряю! Просто подивлюся на себе и дзеркало, а потім зніму й покладу назад до шафи?
За кілька хвилин дівчинка вже крутилася перед дзеркалом у маминій сукні. Звісно, вбрання трохи волочилося по підлозі, та якщо затягнути пасок міцніше, вийде дуже непоганий вигляд, майже як у Попелюшки на балу.
Софійка була в захваті від самої себе.
– Сукня мені пасує, треба й туфлі приміряти, бо їх якось не вистачає!
Софійка дістала взуття. Воно приємно пахло новою шкірою. Підбори так і блищали. Дівчинка швидко сунула свої ніжки в туфлі.
– Ох, які великі. У них справді можна ноги поламати. Але нічого, я всередину засуну трохи вати, так робила мама минулої зими, коли мої чоботи були завеликі.
Софійка пошукала в маминих шухлядах вату. Знайшла цілий пакет. Дівчинка неквапливо почала засовувати її в гострі носи туфель. Приміряла, а потім знову засовувала.
– Оце так, майже весь пакет умістився! Тепер має бути якраз.
Софійка ще раз приміряла мамині туфлі й дуже захопилася:
– Ого, майже зовсім добре, можна б іще вати додати, та немає куди! Гаразд, так кімнатою походжу.
І Софійка чинно, мов якась поважна світська пані, прогулялася по батьківській спальні. Щоправда, її хода була дуже дивною, але то пусте. Зате підбори так гарно цокотіли по паркету, що дівчинка навіть розсміялася:
– Ой, швидше б вирости! Тільки такі підбори й носитиму. Треба попросити маму купити мені вітаміни для зросту, от буде чудово!
Дівчинка ще трохи погуляла по кімнаті. Батьки й Сергійко все не поверталися, а бабуся ще поралася на кухні. І раптом у розчиненому вікні Софійка почула голос сусідки Міли. Хоч дівчинка було трохи старшою за Софійку й Сергійка, проте вважала себе зовсім дорослою. Тому при зустрічі навіть не віталася, а тільки вище задирала кирпатого ластовиннячого носа.
«От було б чудово, якби мене в такому вбранні побачила Міла. Ох і здивувалася б, адже я на цих підборах навіть вища за неї! – тішилася Софійка. – Треба вийти за хвіртку і пройтися повз Міли, поки вона нікуди не побігла. Але ж що скаже мама, коли дізнається?»
Софійка на хвилинку задумалася, та ось дзвінкий Мілин сміх пролунав знову.
«Ні, треба швидше сходити на вулицю, всього на хвилиночку, бо й Міла піде, і батьки повернуться. А мамі нічого не скажу, це просто буде моєю таємницею». Дівчинка обережно підійшла до вхідних дверей, відчинила їх дуже обережно. Спускатися зі сходів ґанку було доволі важко, проте вона і з цим впоралася. Сукню Софійка притримувала рукою, наче справжня принцеса на балу. Ось і хвіртка. Софійка легко її відчинила і вийшла на вулицю. Міла сиділа на дерев’яній лавці біля свого будинку з якоюсь незнайомою дівчинкою.
Подруги щось жваво обговорювали. Вони були так зайняті, що зовсім не помічали Софійку. Тоді дівчинка трохи покашляла, аби привернути їхню увагу:
– Кхе-кхе!
Даремно. Вона покашляла ще, цього разу трохи голосніше:
– Кхе-кхе!
Але дівчата не озиралися. Яка прикрість, доведеться прогулятися повз!
І Софійка ризикнула. Вона з незалежним виглядом, і неспішно пішла тротуаром до Мілиного будинку. Цок, цок – голосно стукали тонкі підбори. Софійка була майже поряд із дівчатами, коли раптом наступила на якийсь малюсінький камінчик, втратила рівновагу й упала на асфальт. Мамині туфлі відлетіли кудись убік, забиті лікті й колінця боліли так, що хотілося плакати. А у вухах уже дзвенів гучний сміх Міли та її подружки:
– Оце цирк! Я такого ще ніколи не бачила, клоун виступає просто на вулиці!
Софійка й сама не пам’ятала, як підвелася, підібрала мамині туфлі, з яких смішно, у різні боки, стирчала вата, і босоніж пішла додому. Тільки повернувшись у батьківську спальню, вона помітила, що мамина нова, така гарна, небесно-блакитна із синім комірцем сукня порвалася. На подолі, на найвиднішому місці, там, де ховалися Софійчині колінця, тепер були потворні дірки. Туфлі мали набагато кращий вигляд, хоча одна з них чомусь трохи прим’ялася, але все одно краще, ніж огидні дірки з брудними краями на сукні.
Софійка гірко розридалася. Дівчинка зовсім не відчувала болю від скривавлених ран, їй було неймовірно соромно та дуже-дуже шкода маму. Сьогодні Софійка зіпсувала її свято.
Такою невтішно сумною і знайшла дочку мама, коли повернулася з магазину. Ковтаючи сльози, дівчинка розповіла все, нічого не приховуючи.
– Пробач мені, матусю. От виросту, зароблю багато грошей, і куплю тобі багато гарних суконь та туфлі на найвищих підборах! – ридаючи обіцяла Софійка.
Мама, ніжно пригортаючи до себе дочку і чомусь плачучи та сміючись одночасно, втішала:
– Дякую, донечко. Я почекаю, поки ти підростеш. А сьогодні вдягну свою стару святкову сукню, вона зовсім не гірша за нову!
Свято вийшло пречудове. Щоправда, Софійчині лікті й колінця густо намазали зеленкою, мама вдягла святкове, але не нове вбрання, та все одно всі були щасливі. І Софійка чула, як тато сказав мамі, що вона найгарніша жінка на землі.
«Мабуть, краса залежить не тільки від нових суконь і туфель на підборах», – дивувалася Софійка.
Друзі, як думаєте, що робить нас, людей, по-справжньому гарними? Правильно! Звісно ж, це і доброта, і чуйність, і любов до людей, і ніжність – усе, що має бути в наших серцях, якщо ми – справжні християни.
Дітки:
