Наступного дня Сергійко, Софійка й Сашко знову вирушили на берег річки. Вони неймовірно зраділи, побачивши там Ігоря та Вітю. Хлопчики вже рибалили, а неподалік від них стояло відерце з пійманою рибою.
Дітям дуже хотілося підійти ближче, бо не терпілося дізнатися, що так жваво обговорюють юні рибалки, а ще кортіло зазирнути у відерце з уловом. Нарешті Сашко першим наважився. Він голосно привітався:
– Здрастуйте, можна подивитися, що ви спіймали?
Вітя здивовано поглянув в їхній бік:
– А-а, це знову ви? Ану геть звідси, малявки! – суворо промовив він.
– А чому? Нехай подивляться. Це мої друзі – діти з нашої церкви, – зупинив його Ігор і, непомітно підморгнувши малюкам, покликав їх ближче.
– Ну, добре, нехай тільки відро не перевернуть, – погодився Вітя.
Діти не дуже впевнено підійшли до рибалок. У відерці було кілька рибок. Софійка з цікавістю роздивлялася, як лускаті плюскаються у воді.
– Шкода рибок. Я б їх краще випустила в річку. І чому люди їдять рибу?
– От смішна, – трохи невдоволено промовив Вітя.
– А пам’ятаєш, Софійко, учні Христа теж були рибалками. Ви, мабуть, учили в недільній школі? – усміхнувся Ігор. – А ти про це щось знаєш, Вітю?
– Ні.
– Ну, тоді слухай.
Ігор почав розповідати Віті про Ісуса, як Він народився і для чого, як вийшов на служіння людям і як покликав до Себе учнів, які у своїй більшості були звичайними рибалками.
– Цікаво ти розповідаєш. Звідки це все знаєш? – запитав Вітя.
– З Євангелія. Завтра я розповім, що було далі, а сьогодні запрошую тебе на наше вечірнє вогнище. Там ти більше почуєш про Ісуса. Приходь.
– Прийду.
Увесь день діти були дуже зайняті. Після риболовлі вони трохи провели Вітю, потім купалися, грали в м’яча та зводили гарні містечка з кольорових річкових камінців.
Увечері на галявині розпалили вогнище, настав час богослужіння. Двійнята підготували християнські вірші, мама й тато збиралися заспівати під гітару новий псалом. Але навіть підготовка до цього не завадила Сергійкові й Софійці молитися за Вітю. Їм так хотілося, аби хлопчина прийшов на вогнище та послухав про Ісуса. Діти мріяли, щоб Вітя став християнином, і тоді він обов’язково буде добрим і щасливим, бо як інакше, якщо в серці оселяється Сам Господь?
Вітя прийшов до християнського вогнища, і не сам. Старий лісник відмовився ввечері відпускати внука самого, тому також прийшов на галявину. Їх зустріли гостинно, як давніх і дорогих друзів, а наостанок подарували Євангеліє.
Відтоді Вітя щодня приходив у табір. Тепер він не кривдив малюків, навіть показав їм нові цікаві ігри, а Сергійка навчив плавати. Коли настав час повертатися до міста, діти ледве не плакали, розлучаючись із новим другом.
– Не засмучуйтеся. Я попрошу батьків звозити мене до вашої церкви, бо хочу ходити до недільної школи разом з Ігорем. Ми ж із вами живемо в одному місті, тож обов’язково ще зустрінемося.
Наостанок усі разом помолилися. У машині Сергійко й Софійка докладно розповіли батькам історію знайомства з Вітею.
– Ну що ж, діти, я радий, що Ігор виявився справжнім християнином. Він добре знає, чого навчає Біблія, коли зустрічаємося з людьми, які можуть нас засмутити, – промовив батько.
– Тато, а що про це написано в Біблії? – поцікавився Сергійко.
– Є безліч віршів, сину. Ну, наприклад: «Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки, благословляйте, знавши, що на це вас покликано, щоб ви вспадкували благословення». Або: «Перемагайте зло добром», «Моліться за тих, хто кривду вам чинить». Найголовніше, діти, що ці чудові закони справді дієві!
– Авжеж, тепер ми це достеменно знаємо, – погодилися Сергійко й Софійка.
А ви, друзі, знаєте ці чудові біблійні закони? Якщо так, то частіше застосовуйте їх у житті, й побачите, як одного разу ваші кривдники неодмінно перетворяться на щирих друзів.
