Одного літнього вечора тато повідомив:
– Завтра всією сім’єю ми вирушаємо на відпочинок на велику галявину біля річки.
– Як чудово, татусю! – наперебій радісно вигукували діти.
– Ура! З ночівлею?
– З ночівлею. На галявині ми розіб’ємо цілий табір, адже, крім нас, там будуть інші сім’ї з нашої церкви.
– Оце так! Я піду шукати свій рюкзак, – поспішив Сергійко.
– А я приготую купальник. Тато, ти навчиш мене плавати? – попросила Софійка.
– Звичайно! – відповів чоловік.
Увесь вечір удома царювала неймовірна метушня. Усі дружно збирали необхідні для табору речі. І от рано-вранці татів автомобіль уже мчав за місто.
Сергійко й Софійка були неймовірно щасливими. Їм надзвичайно подобалися відпочинки в лісі, перекуси біля вогнища, купання в річці, цікаві ігри на природі і ночівлі в наметі. Дорогою діти разом із мамою співали вивчені в недільній школі веселі християнські пісеньки. Нарешті широка міська дорога змінилася путівцем, дерева росли густіше, а між ними блакитною змійкою миготіла річка.
– Ой, як гарно! Як чудово! – захоплювалися діти.
– Ну, ось ми і приїхали! – нарешті повідомив батько.
На широкій галявині, просто на березі річки, вже височіло кілька наметів. Навколо бігали діти, дехто навіть устиг скупатися і тепер грівся біля веселого вогнища.
– Оце гарне місце для нашого намету, – вказав тато па декілька осик, які росли майже на самому березі річки. – Тут і тінь, і гарний краєвид на водойму.
– Так, татусю, нам дуже подобається, дуже, – наперебій торохтіли діти.
– Ну що ж, мені також, – усміхнулася ненька, й татове авто зупинилося біля тонких осик.
Трохи згодом під деревцями вже був затишний блакитний намет. Мама з Софійкою розкладали речі, а тато з Сергійком надували гумові спальні матраци.
– Усе, наше житло готове! Тепер швиденько вдягайте купальники й хутчіш на річку! – скомандував тато.
Поки мама, тато, Сергійко й Софійка купалися, до табору все прибували нові машини, що навіть здалося, ніби вся церква зібралася на галявині. І діти, і дорослі радо вітали одне одного. Відпочинок повинен бути чудовим!
Увечері всі поїли й зібралися навколо вогнища. Християни співали чудові пісні про Божу любов, молилися, діти читали вірші. Це було справжнє богослужіння, тільки просто неба. Двійнята теж сиділи біля вогнища.
– Поглянь, Софійко, мій друг Сашко приїхав. Завтра ми разом гратимемо, – радів Сергійко.
– А Ліди немає. Мені без неї буде нудно, – зітхнула дівчинка.
– Нічого, з нами пограєш. Адже ти вмієш у всі хлопчачі забавки грати. Сашко не заперечуватиме.
– Дякую, Сергійко. Швидше б настало завтра, так?
– Еге ж. Мені здається, завтра завжди швидко настає. Тільки заплющив міцніше очі – й усе. А коли потім розплющуєш – уже ранок. У мене завжди так буває, – поділився досвідом хлопчик.
– А в мене не так. Коли чекаю на ранок або про щось мрію, то очі зовсім не заплющуються, – зізналася Софійка.
– Спробуй непомітно надіти на ніч мамині окуляри від сонця, в них буде дуже темно, так швидше заснеш, – придумав Сергійко.
– Авжеж, треба спробувати, – зраділа дівчинка.
Їй дуже хотілося заснути, аби якомога швидше настало таке бажане завтра.
