Мама прокинулася саме після того, як діти завершили всі свої важливі справи. Про нещодавні події двійнятам нагадували заховані за книжковою шафою палички й обгортки від ескімо. Але їх Сергійко запропонував викинути в смітник тільки в суботу, тоді вони перемішаються з іншими обгортками, й буде зовсім непомітно. А поки нехай полежать за шафою, хто їх там знайде?
За вечерею ненька повідомила дітям, що в суботу до них прийдуть гості.
– Ми обов’язково влаштуємо святкову вечерю, бо тітонька Оля і хлопчики бувають у нас не так часто, – усміхнулася мама.
– Угу, чудово, – кивали двійнята, але чомусь їхні очі були зовсім невеселими.
Софійка захворіла першою. Уночі дівчинка прокинулася від болю в горлі. Воно так сильно боліло, що Софійка ледь могла проковтнути слину. А коли дівчинка спробувала покликати маму на допомогу, то зрозуміла, що зовсім втратила голос. Насилу дівчинка підвелася з ліжка, бо ще й голова нестерпно боліла. Коли Софійка відчинила двері маминої спальні й дісталася до ліжка батьків, вона почувалася так зле, ніби ось-ось знепритомніє.
– Донечко, що з тобою? Така висока температура, ти захворіла?! – прокинувшись, стривожилася мама.
За кілька хвилин Софійку нагодували всілякими гіркими порошками й пігулками, розтерли спинку якоюсь пекучою маззю й уклали в ліжко.
– Не збагну, де ж ти могла так застудитися? – дивувалася мама.
А тато тим часом палко молився за свою донечку Ісусу.
Сергійко захворів уранці. Коли мама підійшла до ліжка хлопчика, то так і сплеснула від подиву руками:
– І ти, синку, захворів!
Хлопчик лише винувато поглядав на маму червоними набряклими очима, говорити зовсім не міг. Його щоки так і палали від високої температури. Сергійко готовий був розплакатися, ковтаючи такі гіркі ліки.
Як же соромно було дітям чути щирі молитви батьків за їхнє одужання!
– Ох, це все ти винна, – шепотів Сергійко сестрі, коли діти залишилися в кімнаті самі. – Мало тобі було одного морозива, так вимагала принести ще та ще. Якби з’їли по одному, нічого б цього не сталося!
– А ти б і не ходив. Теж мені, який слухняний знайшовся! – пошепки обурювалася Софійка. – Я взагалі могла до суботи почекати. Це все ти вигадав, тому нічого на мене нарікати.
Після сварки на серці в дітей стало ще тривожніше.
– Софійко, нам краще помиритися, адже обоє винні, – запропонував Сергійко.
– Згодна, – сумно погодилася Софійка. – А ще в Ісуса попросимо прощення, бо Він нас так ніколи не зцілить, а мені дуже хочеться завтра з хлопчиками пограти!
Діти помирилися та попросили прощення в Господа за те, що їли морозиво без дозволу.
– А може, ще й мамі з татом про все розповімо? – запропонувала Софійка.
– Страшно, краще помолімося, щоб нас не сварили, коли зрозуміють причину хвороби, – зітхнув Сергійко.
– Обов’язково, – погодилася Софійка.
І двійнята знову дружно молилися.
У суботу зранку в дітей температура спала. Оскільки ангіна ще не минула, ненька заборонила малюкам підводитися з ліжка.
– А як же наші гості? – переймався Сергійко. – Так хочеться з ними пограти!
– На жаль, цього разу не вийде, – зітхнула мама. – Не засмучуйтеся, щойно ви одужаєте, ми всі неодмінно з’їздимо до тітоньки Олі. А завтра хлопчики пограють і без вас. Вони давно мріяли побачити Пусиних діток. Я думаю, їжачкам гості також сподобаються.
Софійка й Сергійко тільки сумно зітхали, слухаючи неньчині слова.
Увечері мама напоїла дітей гидкими ліками, при цьому примовляючи, що вони навіть дуже хороші, й пішла зустрічати гостей. Тітонька Оля, Сергій і Михасик на кілька хвилин зазирнули до дитячої кімнати й, побажавши двійнятам швидкого одужання, подалися на кухню вечеряти. Брат із сестрою захвилювалися.
– Як вважаєш, Сергійко, вони скоро їстимуть морозиво? – запитала Софійка.
– Мабуть, – зітхнув хлопчик і, повернувшись до стінки, почав палко молитися.
Трохи згодом на кухні залунав дружний сміх, і невдовзі в дитячій із майже порожньою, трохи подряпаною коробкою з-під ескімо з’явився батько.
– Так, любі мої, здається, ми розгадали секрет вашої несподіваної хвороби, – ледь приховуючи усмішку, якомога серйозніше говорив тато. – Ну ж бо, розповідайте, як усе відбулося?
Діватися було нікуди, тож Сергійко із Софійкою чесно в усьому зізналися.
– Діти, тепер ви розумієте, чому ми не завжди даємо те, чого ви бажаєте. Не тому, що ми – погані батьки, а тільки тому, що ми вас дуже любимо й знаємо, що навіть дуже хороші речі можуть завдати шкоди. Так вчиняє з нами й наш Господь. Іноді нам чогось дуже хочеться, ми довго молимося, просимо обов’язково відповісти, але Він мовчить. Це тому, що Бог знає, що слугуватиме нам на щастя, а що – ні. Знаєте, мені здається, навіть ця хвороба повинна вас багато чого навчити, якщо добре поміркувати.
– Угу, – закивали головами діти, – ми тепер нічого не робитимемо без дозволу, татусю, нічого!
– А ще я згадала слова з Біблії, які ми вчили в недільній школі: «Немає нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається», – усміхаючись, додала дівчинка.
Увечері, коли гості вже поїхали, Софійка й Сергійко попросили вибачення в мами. Потім усією сім’єю вони дружно молилися Господу й дякували Йому за здобуті уроки.
А ви, друзі, знаєте вірш із Біблії: «Немає нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається»? Він записаний у Євангелії від Луки у восьмому розділі. Спробуйте сьогодні вивчити його напам’ять, і знайте: саме так у нашому житті й стається, і як інакше, адже ці слова залишені для нас самим Богом.
