Якось по обіді мама трохи занедужала, й лягла відпочити. Сергійко взявся за прибирання на кухні, бо настала його черга, а Софійка наводила лад у дитячій кімнаті. Трохи згодом брат навшпиньки, дуже обережно підійшов до сестри:
– Софійко, мама спить. Ти тут не галасуй, бо ще розбудиш!
– Ой, Сергійко, який ти турботливий! Мама так зрадіє, коли дізнається, як ти піклувався, щоб її не розбудити. А посуд уже помив?
– Звісно. Софійко, маю до тебе справу, дуже-дуже важливу.
– Справу? Важливу? Ого! Ну, кажи швидше, бо мені вже кортить дізнатися! – Софійка відклала вбік книжку з картинками, яку щойно хотіла поставити на поличку, і від хвилювання затамувала подих. Вона знала, що брат завжди вигадує щось цікаве.
– А справа от яка. Знаєш, у холодильнику я знайшов цілу коробку ескімо!
– Ну то й що? Це мама вчора купила. У суботу до нас прийдуть гості – тітонька Оля й Михасик із Сергієм. От награємося із хлопчиками! Пам’ятаєш, як минулого разу веселилися? І морозива тоді наїмося.
– То ти знала? Ех, а ще сестра називається! Чому мені нічого не сказала?
– А навіщо? – здивувалася Софійка. – Мама сказала, що дозволить поласувати морозивом тільки з гостями.
– Ох, до суботи ще цілих два дні, а мені вже зараз ескімо хочеться! – зітхнув Сергійко. – Софійко, ти яке морозиво більше полюбляєш – ванільне чи шоколадне?
– Шоколадне, – трохи поміркувавши, відповіла дівчинка, – але й від ванільного не відмовлюся. Загалом, будь-яке морозиво подобається.
– Я теж. Ось думаю, що нас із Михасиком і Сергієм четверо, за суботу все одно стільки морозива не з’їмо, навіть якщо тітонька Оля і мама нам допомагатимуть. Тому, поки мама спить, скуштуймо по одному! Вона навіть і не помітить. То як?
Софійка знову задумалася. Звісно, морозива їй дуже хотілося, та брати ласощі потай від неньки було якось страшнувато.
– Сергійко, може почекаємо, поки мама прокинеться, і тоді вже попросимо по одному ескімо? Я думаю, що вона неодмінно дозволить.
– Ой, що ти, Софійко! Якби мама хотіла пригостити нас морозивом, вона б уже це давно зробила.
– Угу, мабуть, твоя правда. Ну, тоді візьмімо по одному. А ти впевнений, що мама не помітить? – трохи хвилювалася Софійка.
– Звісно, впевнений: коробка велика, а ескімо в ній зовсім маленькі. Тільки нам треба поспішати, бо мама просто зараз може прокинутися. Ходімо, ти стоятимеш біля дверей кухні, а я тим часом діставатиму морозиво. Якщо раптом мама вийде зі своєї спальні, відразу голосно до неї заговори, чимось відволічи… Можеш показати, як ти гарно прибрала в дитячій, – наставляв сестру брат.
– Ой, який ти розумний, Сергійко, це вже справжня пригода виходить, як гра в розвідників.
– Гаразд, ходімо, але тільки навшпиньках!
Узявшись за руки, діти обережно пішли до кухні.
Сергійко, тихенько відчинивши двері, поспішив до холодильника, а Софійка залишилася чатувати в коридорі. Дівчинка з хвилюванням поглядала то на двері маминої спальні, то зазирала на кухню. Нарешті Сергійко повернувся. У руках він тримав два чудових ескімо. Діти швиденько, але, як і раніше, дуже обережно, повернулися в дитячу кімнату. Сергійко озирнувся. Між книжковою шафою і вікном було чудове місце, де, у разі потреби, можна заховатися.
– З’їмо морозиво тут, – запропонував Сергійко, вмощуючись просто на підлогу, – звідси нас не видно. А якщо мама ввійде, встигнемо заховати морозиво за шафу.
Отак, причаївшись у затишному місці, діти почали наминати морозиво. Хлопчик приніс ванільне.
– Ой, яке ж воно смачне, Сергійко! І навіщо дорослі придумали різні каші, особливо вівсяні, супи та бульйони? Ось коли я виросту й буду мамою, то годуватиму дітей виключно морозивом, тістечками та цукерками, а каші й усе інше даватиму тільки тоді, коли самі захочуть, – говорила Софійка, облизуючи ескімо.
– Угу, ти будеш хорошою мамою, – погодився із сестрою Сергійко.
Діти дуже поспішали з’їсти морозиво, поки не прокинулася мама. За кілька хвилин в їхніх руках залишилися тільки палички й обгортки від ескімо.
– Так було смачно, – зітхнув Сергійко та ще раз, про всяк випадок, облизав паличку. – Але тільки зараз зрозумів, що шоколадне морозиво мені більше подобається. А ти, Софійко?
Дівчинка уважно подивилася на мізерні рештки свого ескімо й закивала головою:
– Я теж більше полюбляю шоколадне. Треба було тобі шоколадне брати!
– Я дуже поспішав, ніколи було розбиратися де яке. Як думаєш, мама ще спить?
Дівчинка вискочила з-за шафи й визирнула в коридор.
– Угу, спить. Швидше, Сергійко, ходімо за шоколадним морозивом. Але це востаннє! Гаразд?
Сергійка не довелося довго вмовляти. І вже за кілька хвилин діти знову сиділи в дитячій кімнаті між книжковою шафою та вікном і з насолодою ласували шоколадним ескімо. Але й це морозиво скінчилося дуже швидко.
– Оце так, – дивувався Сергійко, ховаючи обгортку й паличку за шафу з книгами, – чому все смачне так швидко закінчується, а от якщо їсти суп, то його надовго вистачає?
– Так, ти все правильно зауважив, – погодилася Софійка. – Може, ще по одному ескімо візьмемо й уже не будемо так поспішати.
– Залюбки! – підтримав хлопчик. – Ти яке хочеш?
– А-а, мені байдуже. Яке принесеш, те і їстиму, – махнула долонькою Софійка.
– Тоді я принесу шоколадне та ванільне, й ми ділитимемося, – запропонував Сергійко.
– Добре! Чудово придумав!
За хвилину діти знову сиділи у своєму укритті та смакували ескімо, а мама все ще спала. Мабуть, вона дуже втомилася або ж серйозно захворіла. Після походів на кухню діти трохи пограли, подивилися книжки з картинками, поговорили про життя, і раптом Софійка серйозно запитала:
– Сергійко, а скільки ще ескімо залишилося в коробці?
– Боїшся, мама помітить, що ми трохи скуштували? Ні, переконаний, не помітить, там іще багато залишилося. Ми навіть можемо ще по одному з’їсти, якщо ти, звісно, дуже хочеш.
Звісно, Софійка просто мріяла поласувати ще одним ескімо, тому вона швидко заторохтіла:
– Угу, я хочу ще одне, шоколадне. Тільки спочатку подивимося, як там мама.
Діти обережно зазирнули до батьківської спальні, й переконавшись, що ненька все ще спить, знову вирушили по морозиво. Так вони з’їли ще по одному ескімо.
– Ех, шкода, що більше не можна, – зітхнув Сергійко, згортаючи обгортку, – в мене б іще декілька штук умістилося.
– І в мене. Але більше не братимемо, бо мама неодмінно помітить. Тоді матимемо серйозні проблеми, так, Сергійко?
Хлопчик густо зашарівся чи то від хвилювання, чи то від того, що ще дужче захотів морозива, і промовив:
– Треба помолитися, щоб мама не помітила. Може, вона забуде, скільки ескімо лежало в коробці.
– Та ти що? Як же вона забуде, коли на коробці завжди пишуть кількість ескімо?! – здивувалася дівчинка.
– Ой, а про це якось не подумав, – зізнався Сергійко.
– Знаєш, те місце на коробці, де написана кількість ескімо, можна зафарбувати олівцем або ж чорним фломастером! – запропонувала Софійка.
– Ні, краще я всі цифри зішкребу своїм розкладним ножиком. Тим, що тато подарував, – придумав Сергійко.
– Угу, ставай до роботи, а я тебе біля дверей постережу! – підбадьорила брата дівчинка.
