У Софійчиної подружки з недільної школи – Ліди – сьогодні день народження. Вона запросила Софійку на святковий обід. Звичайно, дівчинка зовсім не любила ходити в гості без Сергійка, але що поробиш, адже Ліда тільки її подружка, і цього разу вона погодилася піти на свято без брата.
– Я ненадовго, Сергійко. Лише привітаю Ліду, віддам подарунок і повернуся. Я навіть шматочок свого торта принесу тобі, хочеш?
Сергійкові було нудно залишатися вдома самому, без Софійки, але, щоб не засмучувати сестричку, він усміхнувся та відповів:
– Не поспішай, Софійко, і торт їж сама. Я вже дорослий, не рюмсатиму. Поки тебе немає, краще помию свій велосипед, аби сяяв як новенький. Завтра покатаю тебе на ньому.
Софійка подумала, який усе-таки чудовий у неї брат, і вирушила до Ліди. Іменинниця жила зовсім поряд, але мама, про всяк випадок, проводила донечку до подружки, пообіцявши невдовзі повернутися.
Удома в Ліди зібралося вже багато гостей. Іменинниця була сьогодні найгарнішою. На обідньому столі красувалися великий букет троянд і величезний, прикрашений квітами із солодкого крему й маленькими свічками іменинний торт. А кришталеві вази наповнені шоколадними цукерками в яскравих барвистих обгортках. Софійка була страшенною ласункою, тому, побачивши такий обід, дуже зраділа. Гості дружно привітали Ліду з днем народження і взялися до частування. Софійці дуже сподобався іменинний торт. Вона навіть забула, що обіцяла зберегти свій шматочок для Сергійка.
Після чаювання діти трохи пограли, й невдовзі за дівчинкою прийшла мама.
– Лідо, мені час іти, за мною матуся прийшла, – повідомила Софійка подрузі.
– Спасибі, що завітала на моє свято, – подякувала Ліда. – Чекай, я передам Сергійку шоколадних цукерок.
І Ліда щедро насипала в Софійчину сумочку цукерок.
– Спасибі, Лідо. Сергійко дуже зрадіє ласощам, – подякувала дівчинка.
Дорогою додому Софійка крадькома від неньки зазирала у свою сумочку.
«Які гарні обгортки в цих цукерок, та й самі вони, мабуть, дуже смачні! – думала вона. – А я так їх і не скуштувала, у гостях лише тортом пригощалася. Ну, нічого, Сергійко ж не знає, скільки Ліда передала цукерок, я дві штучки залишу собі на пробу».
– А чого це ти, Софійко, весь час зазираєш у сумочку? – запитала мама.
– Ліда передала Сергійкові цукерки, ось їх і розглядаю.
– Цукерки смачні? Тобі сподобалися?
– Не знаю, я не куштувала, лише торт їла, – відповіла дівчинка.
Вони пройшли ще трошки. Софійка знову зазирнула в сумочку.
Як же хотілося скуштувати хоча б одну цукерку, та не можна, це ж Сергійкові передали. І мама навчала, що дорогою їсти негарно, треба потерпіти, поки не дістанешся дому.
«Нічого, – знову подумала дівчинка, – я собі ще одну чи ні, краще дві цукерки залишу, а інші Сергійкові віддам, у нього ще багато буде. А може, ще три собі залишити, а інші віддати? Солодкого все одно багато їсти не можна, цукерки для зубів шкідливі, тато так завжди говорить, отож Сергійкові навіть користь буде, якщо він не всі цукерки отримає».
Мама й донька проходили повз магазин. Ненька сказала:
– Зайдімо до магазину, Софійко, треба хліба на вечерю купити.
– Добре.
Поки ненька розраховувалася з продавцем, дівчинка непомітно розгорнула одну цукерку та швиденько сунула її до рота, а обгортку поклала в сумочку.
«Треба скуштувати цукерки, що Ліда Сергійку передала. А що як вони зовсім не смачні», – думала дівчинка, жуючи ласощі.
Але цукерка виявилася неймовірно смачною, з темною начинкою та горіхами.
«Ох, яка смакота, я таких іще ніколи не їла! Сергійкові вони теж сподобаються».
Поки ненька вела доньку в магазині до виходу, Софійка зовсім навіть ненавмисне поклала до рота ще одну цукерку.
«Треба попросити маму на наш наступний день народження таких самих цукерок купити», – розмірковувала дівчинка.
Біля свого будинку ненька й Софійка зустріли тітоньку Люсю – їхню сусідку.
– Звідки це ви йдете? – запитала тітонька Люся. – Які ви ошатні, особливо Софійка.
– Я на день народження Ліди ходила, – відповіла дівчинка.
Мама і тітонька Люся ще трохи поспілкувалися, а Софійка потайки з’їла ще дві цукерки, а потім іще одну. Сергійкові вистачить скуштувати, про нього не забула, вона – хороша сестра!
Поки мама відчиняла хвіртку, Софійка встигла вийняти із сумочки й сунути до рота ще одну цукерку. І щойно її прожувала, як із будинку назустріч вибіг Сергійко.
– Софійко, як довго тебе не було! Без тебе було так нудно, навіть малюнки не виходили!
– Сергійко, я обіцяла тобі торта принести, та не вийшло, вибач, – почервоніла дівчинка.
– Нічого, торт – це дрібниці, головне, ми зараз у нову забавку пограємо. Я її сам вигадав, поки на тебе чекав!
Мама усміхнулася дітям і промовила:
– Синку, Софійка за тобою теж сумувала. Ліда передала тобі цукерки. Софійка їх навіть не куштувала, всі принесла.
Дівчинка чомусь іще більше зашарілася і дістала із сумочки останні дві шоколадні цукерки в яскравих блискучих обгортках.
– Ого! Я такі ніколи не їв! – зрадів Сергійко. – Мабуть, вони дуже смачні.
Сергійко із захопленням подивився на дві цукерки, що тримав у долоні, й раптом із усмішкою простягнув одну з них сестрі:
– На, Софійко, скуштуй, а мені й однієї вистачить. Хороша в тебе подружка, що навіть про мене не забула!
Сергійко із задоволенням з’їв свою цукерку і побіг у двір, чекаючи, поки сестра перевдягнеться і вийде пограти в нову забавку.
А Софійка у своїй кімнаті зажурено дивилася в сумочку, де лежали яскраві фантики від шоколадних цукерок, які вона потай з’їла дорогою додому.
Відтоді Софійка вирішила ніколи більше не скупитися, а подаровану братом цукерку віддала мамі. Дівчинці чомусь нічого солодкого вже не хотілося.
І ти, друже, ніколи не будь пожадливим. Бути жадібним – великий гріх, цього вчить нас Свята книга Біблія. Коли живемо так, як у ній написано, ми стаємо дуже щасливими людьми.
