В одному маленькому затишному містечку в невеличкому будинку мешкали чоловік і дружина. Вони були ще зовсім молодими, але понад усе мріяли, щоб колись у них з’явилося малятко. Жінка хотіла дівчинку, адже їй можна шити гарненькі мереживні суконьки, кіски прикрашати яскравими бантиками та шпильками, як лялькам, з якими так подобалося бавитися в дитинстві! З дочкою було б веселіше готувати на кухні обід і навіть ходити до магазину. Дівчинка допомагала б мамі прибирати дім і доглядати за квітами в саду. «Як же чудово мати донечку!» – потай від усіх думала жінка.
А чоловік хотів мати сина. Разом із хлопчиком він міг би лагодити автомобіль, улітку ловити рибу, а взимку на подвір’ї ліпити сніговика. А ще навчив би сина кататися на лижах і грати у футбол так само добре, як і сам грав у дитинстві. А головне, хлопчик, звісно, коли подорослішає, став би проповідником або навіть місіонером. «Як же добре мати сина!» – потай від усіх розмірковував чоловік.
Та якось напровесні мрії подружжя здійснилися. От тільки сталося справжнє диво, і в їхній сім’ї з’явилося відразу двоє немовлят: хлопчик і дівчинка, двійнята. Скільки щастя було в тата й мами! Хлопчика назвали Сергійком, а дівчинку – Софійкою. Братик старший від сестрички на цілих п’ять хвилин, тому, мабуть, і був трохи вищим та крупнішим за свою сестричку. Але обоє мали смішні кирпаті носики, малюсінькі пухкенькі губки й сині, неначе весняне небо, оченятка.
Мама й тато дякували Богу за своїх діточок і дружно про них піклувалися. Багато часу й сил потрібно приділяти немовлятам, а особливо двійнятам. Часто мама й тато не досипали ночами, дуже непокоїлися, коли їхні малюки хворіли, й робили все, щоб діти росли здоровими та щасливими.
Так минуло кілька років у невеликому будинку в маленькому містечку. Сергійку й Софійці нещодавно виповнилося шість років, тож вони вважають себе цілком дорослими. Зараз їх і справді не впізнати. Софійка бігає будинком у гарній мереживній сукні, що пошила мама, її смішні світлі кіски прикрашають яскраві бантики та шпильки. Вона слухняна, спокійна і дуже охайна дівчинка. А Сергійко зовсім інший. Цілими днями хлопчик зайнятий найнеймовірнішими справами. То на подвір’ї для своїх машинок викладе з камінчиків дорогу, то потай лагодить мамину праску, то допомагає татові наводити лад у гаражі, де повно всіляких цікавих цвяхів, гвинтиків і різних залізяк. Деталі з гаража Сергійкові подобаються значно більше, ніж інші іграшки, тому хлопчик часто використовує саме їх у своїх забавках. Його штанці нерідко вимащені мазутом, на сорочках часом не вистачає ґудзиків, а на колінцях видніються яскраві синці. Але це нічого, адже він – хлопчик. Тато також дуже радий за такого непосидливого та допитливого синочка.
Сергійко і Софійка завжди й усюди разом. Кожен їхній день наповнений безліччю кумедних пригод. Ось про це ми й хочемо вам розповісти.
