Сьогодні ми читатимемо історію з Євангелія від Іоанна 8 роз., про яку деякі гадають, що вона не є Біблійною. Окремі старовинні манускрипти не включили її. Вочевидь, на поклоніння в Єрусалим приходило більше людей, ніж у Храм.
У цьому місті були не лише праведні люди, що служили зразками християнської моральності, але і розбещені жінки і розпусні чоловіки, що зраджують своїм половинкам. Закон Мойсеїв вимагав побивати таких людей камінням до смерті.
Це був досить ефективний спосіб боротьби з цією древньою проблемою. Фарисеям подобалося думати про себе, як про хранителів суспільної моралі і правдивих представників Божих. Ось чому вони зіткнулися з відомим Учителем Ісусом, проповіді Якого уважно слухав народ.
Чесно кажучи, вони заздрили Йому, тому намагалися дискредитувати Його, як тільки можна. Вони знали, де знайти повію. Їх задум був такий: або змусити Ісуса погодитися з публічним побиттям камінням… або змусити Його не погодитися зі Священним Писанням.
Тому вони притягли жінку, що торгувала своїм тілом, кинули її при дорозі і голосно оголосили, що вона узята на місці злочину в перелюбі. І потім почали спокушати Ісуса: «Мойсей в законі повелів нам побивати таких камінням; а Ти що скажеш?»
А де ж партнер по гріху? Перелюб – акт між двома. Насправді, ці фарисеї з похмурими обличчями і різкими голосами не були зацікавлені в повному правосудді і справедливості. Усе, чого вони хотіли, – це публічно принизити Ісуса.
Якби Ісус сказав: «Побийте її камінням», цими словами Він би відмовився від Євангелія Благодаті і Позбавлення. Якби Ісус сказав: «Відпустіть її», Він схвалив її гріх. «Ідеальна пастка для Нього», – гадали фарисеї.
Ін. 8:6 говорить, що Ісус мовчав. Він опустився і почав щось писати на землі. І вже впродовж 2000 років ми продовжуємо уявляти, що Він міг там писати. Чи писав Він Десять Заповідей пальцем на землі? Чи Він намалював таблицю з іменами фарисеїв, датами і місцями їх таємних гріхів? Ми не знаємо.
Нам тільки відомо, що Він встав і сказав: «Побийте її… але першим нехай кинь камінь той, хто без гріха». Потім Він знову опустився і продовжував писати на землі. Наш Господь погодився з тим, що вона скоїла серйозний гріх… що Біблійні стандарти вірні… але хто такі грішні люди, щоб судити і карати інших грішних людей?
В одну мить Ісус перетворює питання про провину і публічне покарання в проблему лицемірства грішних людей, що голосно кричать про чужі гріхи і вимагають справедливості. Справедливість має бути повною, або це зовсім не справедливість.
Якщо один грішник зазнає засудження і покарання, то тоді усі мають бути покарані. Тоді як Ісус писав перстом на землі, сила факту почала розчинятися в умах і серцях фарисеїв, які тримали каміння у своїх не зовсім чистих руках.
«Отже, Ви хочете справедливості?» – подумав Ісус. «Справедливості для цієї пропащої жінки … чи для себе? Чи Ви хочете, щоб Бог закрив очі на Ваші гріхи? Тільки на ваші гріхи? Чи Ви хочете проявляти милосердя стосовно інших, в якому і самі маєте потребу?»
Ісус продовжував писати пальцем на землі. Один за другим, починаючи із старших, обвинувачі почали опускати своє каміння на землю і йти. Не залишилося жодного.
І тільки тоді Ісус встав, звернувся до жінки, що лежала на землі, поставивши їй питання: «Де ті, що звинувачували тебе? Ніхто тебе не осудив?» Заплакана жінка, з тремтячим від емоцій голосом, обернулася до Ісуса і сказала: «Ніхто, Господи».
І потім Ісус вимовив слова, які для цієї розпусної жінки звучали, як Небесна Мелодія: «І Я не осуджую тебе; іди, і віднині більше не гріши».
Чи був Ісус м’який з гріхом? Ні! Він сказав, якщо не покаємося, також загинемо. Він говорив, що краще відрубати собі руку чи вирвати око, що спокушають людину, ніж горіти в пеклі з двома руками і цілими очима.
Гріх – це найбільша трагедія для всього світу.
Він влаштовує усі війни… викопує усі могили… примушує проливати сльози. Через гріх виникла потреба в пеклі. Гріх прибив Божого Улюбленого Сина до жорстокого римського хреста. Ні, Ісус не м’який з гріхом… і ми теж не повинні!
Зверніть увагу, що Він сказав: «І Я не осуджую тебе; іди, і віднині більше не гріши». Він не засуджував і не потурав.
Він зробив щось безмірне краще. Він дав їй надію на життя з лишком тут і вічне – у Небесах. Але тільки якщо вона перестане коїти гріх і піде дорогою послуху, що веде до Бога.
Ісус не засудив її. Її совість зробила це. Закон Божий засудив її. Сердитий натовп зробив це. Самоправедні зробили це.
Їй не потрібне було звинувачення. Їй було потрібне прощення, благодать, віра і надія.
Вона хотіла знати, чи може вона виходити на вулицю посеред дня, ні від кого не ховаючись по дорозі.
Їй потрібна була любов, але не та дешева, яку їй давали розпусні чоловіки… А чиста, цілюща Любов Божа. «Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, а щоб світ спасся через Нього» (Ін. 3:17).
Релігія фарисеїв строго судила тих, хто навіть у чомусь малому завинив. Спасіння, яке пропонує Христос, рятує усіх грішників, що приходять до Бога через Нього.
«Ісус приймає грішників», – розкажіть це усім, усім, хто залишив Бога, хто ще не наважився йти за Ним. Співайте знову і знову: «Христос приймає грішників», розкажіть усім доступно і просто: «Христос приймає грішників».
Грішниця почула голос Неба: «Де ті, що звинувачували тебе? Ніхто тебе не осудив?» В її випадку кожен голос обвинувача був заглушений втручанням Ісуса.
Рим. 8 роз. – це улюблене місце Писання багатьох християн. Там ми читаємо питання, яке стосується нас: «Хто осуджує? Христос Ісус помер, але й воскрес: Він і праворуч Бога, Він і піклується за нас» (Рим. 8:34).
Рим. 8:1 переконує нас: «Отже, немає нині ніякого осуду тим, котрі у Христі Ісусі живуть не за плоттю, але за духом».
Дозвольте мені звернутися особисто до Вас, до усіх, хто потребує Божого миру.
- Не слухайте Ваше боязливе серце.
- Не слухайте звинувачень інших.
- Не слухайте сатану, який каже, що у Вас немає надії на Бога.
Бог поклав усі гріхи світу на розіп’ятого на хресті Ісуса. Він повністю спокутував гріхи. Від Вас нічого не потрібно, як тільки йти і не грішити. Насолоджуватися свободою!
Ким би Ви не були… що б ви не скоїли… як би пізно не було, для Вас звучать слова Спасителя: «І Я не осуджую тебе; іди, і віднині більше не гріши».
