Климент І (пом. 97, або 99, або 101) – апостол від сімдесяти, четвертий єпископ Римський (4-й Папа Римський) (згідно з офіційною хронікою Католицької церкви, з 88 або 90 по 97 або 99), один з мужів апостольських. Був одним з перших християнських проповідників в руських землях. За переказами, біля 98 року був засланий з Риму в Інкерманські каменоломні (район сучасного Севастополя), де проповідував і зустрів мученицьку смерть.
Історичних свідоцтв про Климента збереглося мало. Можливо, саме майбутній єпископ згадується апостолом Павлом: «Так, благаю і тебе, щирий співробітнику, допомагай їм, тим, що в благовісті працювали разом зі мною і з Климентом та з іншими співробітниками моїми, чиї імена – в книзі життя» (Флп. 4:3). Тертуліан повідомляє, що Климент Римський був рукопокладений святим Петром. Іриній Ліонський згадує Климента як сучасника апостолів. Згідно Євсевія, Климент був предстоятелем римської церкви з 92 по 101 роки.
Згідно з житієм святого Климента, написаним на основі ранньохристиянських джерел, він походить із знатної римської родини. Незабаром після народження Климента (30-і роки по Р. Х.), його мати і два брати вирушили морем з Риму до Афін. Під час морської подорожі потрапили в корабельну аварію, вижили, але загубили один одного. Мати Климента, оплакуючи втрату дітей, залишилася на одному з островів Східного Середземномор’я; малолітні ж брати опинилися в Іудеї і були там усиновлені. Через певний час батько Климента вирушив на розшуки зниклих членів сім’ї, вирішивши не повертатися в Рим, доки їх не відшукає. Климент же дорослішав у Римі, вивчаючи науки і тужачи за зниклими родичами. Ні язичницька релігія, ні філософія не могли дати йому задовільної відповіді на питання про те, що відбувається з людьми після смерті.
Коли Клименту виповнилося 24 роки, він почув про пришестя Христа у світ і вирішив дізнатися детальніше про Його вчення, для чого вирушив на схід. В Александрії він слухав проповіді апостола Варнави, а в Іудеї знайшов святого апостола Петра, прийняв від нього хрещення і приєднався до його учнів (серед яких виявилися і зниклі брати Климента, яких він не впізнав). Потім, за Божим сприянням, під час подорожі апостола Петра були зустрінуті мати, а потім і батько Климента; за участю апостола сім’я возз’єдналася, батьки прийняли хрещення. Климент же став одним з найближчих сподвижників Петра і був рукопокладений їм в єпископи, а біля 91 року, після смерті єпископа Анаклета, очолив Римську церкву. Мудро керуючи церквою за часів хвилювань і колотнечі в Римі, Климент прославився численними наверненнями до Христа, благодіяннями і зціленнями.
У період чергової хвилі гонінь на християнство, Климент був поставлений перед вибором: принести жертву язичницьким богам або бути відправленим у вигнання на каторжні роботи. Прибувши в каменоломні біля великого античного міста Херсонес Таврійський (нинішні околиці Севастополя), що зазвичай ототожнюються з Інкерманськими каменоломнями, Климент знайшов там велике число раніше засуджених християн. Працюючи серед них, Климент утішав їх і наставляв. Біля місця роботи не було води, внаслідок чого каторжани зазнавали значних незручностей; внаслідок молитви святого Господь відкрив водне джерело. Слух про диво поширився по усьому Таврійському півострову і багато тубільних мешканців приходили хреститися. Климент щодня хрестив до 500 язичників, і число християн так збільшилося, що для них треба було влаштувати до 75 нових церков; язичницькі ідоли були розбиті, а капища – зруйновані.
У Херсонес для наведення ладу імператором Траяном був відправлений спеціальний посланець, який наказав прив’язати Климента до якоря і втопити в морі, щоб послідовники не знайшли його тіла. Проте за молитвами учнів Климента і іншого люду, море відступило від берега на три стадія (близько 500 м), і люди знайшли тіло мученика.
