Після багатьох місяців праці з перервами, я, завдяки Божій благодаті, зумів закінчити цю книгу, і тепер з молитвою я видаю її, щоб Бог, незважаючи на всі її недоліки, міг використати її для Своєї слави й для благословення Свого народу.
Скрізь говориться про одне – що людина, навіть у найкращий час, є марнотною, але благодать підноситься над усіма нашими гріхами й помилками.
Якщо іноді в цій книзі звучить песимізм або приділяється зайва увага невдачам у довіреному людині служінні, то це лише тому, що автор бажав показати людську недосконалість і слабкість. Писання пророків, при правильному їх тлумаченні, наповнені найбільш піднесеним оптимізмом, а про гріх у них говориться лише для того, щоб спонукати душу до самоосуду. А потім вони пишуть про радісний безхмарний ранок, в якому наш довгоочікуваний Господь зійде, як дощ на скошену траву, а Його Царство буде подібне до сонячного дня після бурі.
Зло і гріх тимчасові й швидко минають. А добро пробуватиме вічно, коли останній гріх буде кинутий в озеро огняне, і настане нове небо й нова земля, «що праведність на них пробуває» (2Пет. 3:13).
«Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті… Тож ви, улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вґрунтування, але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і дня вічного! Амінь» (2Пет. 3:14,17-18).
