Темою наших сьогоднішніх роздумів буде мир Божий. У Євангеліє від Іоанна ми читаємо наступний текст: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам. Нехай не тривожиться серце ваше і нехай не страхається. Ви чули, що Я сказав вам: іду від вас і прийду до вас. Коли б ви любили Мене, то зраділи б, що Я сказав: іду до Отця; бо Отець Мій більший за Мене. І ось Я сказав вам про те, перш ніж збулося, щоб ви повірили, коли збудеться. Вже небагато Мені говорити з вами; бо йде князь світу цього, і в Мені він не має нічого. Та щоб світ знав, що Я люблю Отця і, як заповів Мені Отець, так і творю. Вставайте, підемо звідси».
Одне із значень слова мир – це відсутність війни, сварки, ворожнечі, тиша, спокій… Скажіть, будь ласка, хіба не цього хочемо ми в себе удома, на роботі, серед друзів, знайомих і навіть у власному серці?
Я б навіть сказав так, що мир – це одна із складових частин щасливої людини.
Коли кохані люди розлучаються на тривалий час, вони намагаються залишити щось цінне на пам’ять один одному… Ісус Христос залишав учнів і Він залишав їх не з порожніми руками, Він залишав їм Свій мир. Той мир, про який апостол Павло говорить, що він перевищує всякий розум, тобто його навіть неможливо до кінця розумом осмислити і мовою пояснити. Так, звичайно, ми віруючі люди намагаємося якимись словами виразити це незвичайне почуття миру в серці, душевного спокою, який неможливо придбати за допомогою медитації і жодних інших вправ. «Мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам».
Друзі, а як дає світ (у сенсі система порядку або життя в цілому)? І чи дає цей земний мир спокій душі взагалі?
Сьогодні здається усе говорять про мир, усі прагнуть миру і голосують за мир, але якось дивно виходить – миру немає. Ми читаємо в Євангелії від Матфея 24:3-12: «Коли ж сидів Він на горі Елеонській, то приступили до Нього ученики на самоті і спитали: скажи нам, коли це буде і яке знамення Твого пришестя і кінця віку? Ісус сказав їм у відповідь: стережіться, щоб хто не спокусив вас, бо багато хто прийде під іменем Моїм і казатиме: “я Христос”, і багатьох спокусять. Також почуєте про війни і чутки про війни. Глядіть, не жахайтесь, бо належить усьому тому бути, та це ще не кінець. Постане бо народ на народ, і царство на царство; і будуть голод, моровиці і землетруси у різних місцях; усе ж це – лиш початок хвороб. Тоді видаватимуть вас на муки і вбиватимуть вас; і вас зненавидять усі народи через ім’я Моє. І тоді багато хто спокуситься, і видаватимуть один одного, і зненавидять один одного; і багато лжепророків з’явиться і багатьох спокусять; і через збільшення беззаконь охолоне любов у багатьох»
Мені за родом своєї діяльності часто доводиться розмовляти з людьми і практично усі відмічають, що за останні пару десятків років люди змінилися в гірший бік. Стали злішими, жорстокішими, непримиримі, байдужі… Гадаю, що кожен з тих, хто читає це, погодиться і підтвердить вищесказане… Друзі – це так дає світ… під його барвистою обгорткою про прекрасні взаємини, про порядність і вірність, та інше – окрім слів більше нічого немає… Мені в цей рік особливо багато доводилося чути від людей свідчень про те, як їм обіцяли і не виконали, або як їх обдурили… Друзі, це усе свідчення того як дає світ. Цей світ дає нам занепокоєння, невпевненість у завтрашньому дні, страх, жах і т. ін.
І це усе не одиничний випадок, я гадаю, що не існує на землі людини, яка хоч раз не була обдурена цим світом. Але ми не знайдемо жодну людину, яка прийшла до Христа, і Ісус їй щось пообіцяв і не зробив, замість хліба подав – камінь, а замість риби – змію.
Нещодавно мені довелося розмовляти з однією жінкою. Декілька днів вона мовчала і не відкривала мені своєї проблеми. У неї на обличчі завжди була привітна посмішка…, але щось мені казало, що ця посмішка фальшива. Мені важко було безпосередньо поставити їй питання: що її мучить. Але при останній нашій розмові вона все-таки відкрилася. Ця душа перебувала в глибокій депресії вже 3,5 роки після того, як вона повернулася із заробітків з Європи. Три роки вона лікується від хвороби, яку ніяк не можуть визначити, хоча вона проходила усі аналізи, всілякі обстеження і консультації. Врешті-решт їй поставили діагноз – депресія і відправили до психотерапевта, який у свою чергу виписав відповідні ліки і на цьому лікування закінчилося. Але жінка як страждала, так і страждає. І тоді я прочитав їй вірші з Біблії: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11:28)
Хто може окрім Ісуса дати вашій душі спокій? Жоден психотерапевт, жоден найвідоміший світила світу не здатен дарувати цей мир, цей спокій, який так потрібний кожній душі. І той діагноз, який лікарі пишуть, – депресія – це крик душі, це її страждання, це виснажена особа, яка потребує не психотерапевтів і екстрасенсів, а Христа. Через це томління і вашу хворобу Христос вас кличе і стукається у ваше серце… Я запропонував цій душі постійно читати Біблію, бо тільки там вона зможе знайти зустріч з Христом і набути обіцяного миру…
Після цієї зустрічі я довго думав і роздумуючи дійшов висновку, що переважна більшість людей сьогодні живуть у такому стані, який називають стресом або депресією. Хтось намагається виходити з цього стану за допомогою алкоголю, хтось за допомогою розваг або ще чогось при цьому навіть не підозрюючи, що вони тільки посилюють стан своєї душі і багато хто не витримує цієї туги і накладає на себе руки.
У слові Божому сказано, що Христос учора і сьогодні і навіки той же, а це означає, що і сьогодні кожна людина, яка прийде і вклониться Йому і вірою прийме Його у своє серце і довірить Йому в повноті своє життя, отримає цей обіцяний Божий мир, який не можна порівняти ні з чим на цій землі!
І наприкінці наших роздумів мені хотілося б звернути увагу ще на одну думку у віршах прочитаних на самому початку.
Це любов учнів до Ісуса і любов Ісуса до Отця Небесного.
Ісус каже учням: «Коли б ви любили Мене, то зраділи б, що Я сказав: іду до Отця; бо Отець Мій більший за Мене».
Усі учні були упевнені в тому, що вони люблять Ісуса. Вони усі присягалися Йому у вірності і Петро особливо… Друзі, а арифметика любові виявляється дуже проста і Ісус її відкрив. Учні зараз були сумні, нещасні і десь навіть налякані. Чи через те, що вони хвилювалися за Учителя? Виявляється ні… вони хвилювалися за себе… Коли б ви любили Мене…, каже Ісус, то зраділи б…. Чому? Бо Ісусу з Небесним Отцем буде краще… Одного разу ця глибока думка стала і для мене одкровенням і хорошою перевіркою… Ми часом при розставанні з коханою людиною засмучуємося, не дивлячись на те, що знаємо, що їй там буде краще… Друзі, як майстерно самі того не помічаючи, ми можемо проявляти не свою любов, а свій егоїзм. Далі Ісус каже: «Та щоб світ знав, що Я люблю Отця і, як заповів Мені Отець, так і творю. Вставайте, підемо звідси».
Я люблю Отця, каже Ісус, і в чому це проявляється? Вставайте, підемо звідси…
Друзі, а куди Він квапився? Він квапився виконати волю Отця, Він квапився на Голгофу, туди де Його битимуть, принижуватимуть, розіпнуть… Ми не знайдемо тут ні краплі егоїзму, а лише одну ЛЮБОВ, яка вимірюється жертвою!
Мені дуже хотілося б для себе в першу чергу і для усіх читачів побажати саме такої любові. Ісус залишив нам приклад істинної любові. Нехай прославиться Його ім’я в житті нашому.
За матеріалами сайту: duhovnіerazmіschlenіa.blogspot.com
