Дозвольте трохи розповісти про державу Сальвадор.
Сальвадор, офіційна назва – Республіка Ель-Сальвадор (від ісп. El Salvador – Спаситель) – держава в Центральній Америці, граничить з Гондурасом на сході і півночі, і Гватемалою на заході, на півдні омивається Тихим океаном. Площа – 21041 км2.
Сальвадор нерідко називають «краєм озер і вулканів». Основна частина його території є вулканічним нагір’ям, заввишки 600-700 м над рівнем моря. Часті виверження вулканів і землетруси завдають чималий збиток населенню і економіці країни. Поверхня нагір’я вкрита значним шаром вулканічного попелу і лави, на яких утворився ґрунт, що має високу родючість.
Сальвадор розташований у тропічному поясі, проте завдяки значній висоті його нагір’я знаходиться в межах помірної зони. Рік ділиться на два сезони: сухий (листопад-квітень) і дощів (травень-жовтень). Середня місячна температура 22-25°; на низовині – на 2-3° вище, у горах – на 3-5° нижче. На нагір’ї проживає ¾ населення країни, де розташовані однойменна столиця та інші великі міста.
Але яке відношення має держава розташована в Центральній Америці до порятунку євреїв в окупованій нацистами Європі під час Другої світової війни? – можете спитати ви.
А хіба ви не знали, що під час Другої світової війни в Європі існувала, точніше, виникла велика сальвадорська діаспора? Ні? Нічого дивного. Зате це знали нацисти, з яких багато хто навіть не здогадувався, де знаходиться держава Сальвадор. Завдяки цьому вдалося врятуватися більше 25000 євреїв.
Цей дивовижний порятунок стався завдяки старанням одного сальвадорського дипломата – полковника Хосе Артуро Кастельяноса. Саме про нього піде далі мова.
Хосе Артуро Кастельянос народився 23 грудня 1893 року в Сан-Вісенте (Ель-Сальвадор) у сім’ї генерала Абеліно Кастельяноса і Ізабель Контрерас.
Свою військову кар’єру розпочав у 1910 році. Вчився у військовому коледжі в Туріні (Італія). До 1936 року за успіхи в службі отримав звання полковника і посаду начальника Генерального штабу сальвадорської армії.
25 жовтня 1937 року був призначений Генеральним консулом Сальвадору в Ліверпулі (Великобританія), а з 9 травня 1938 року – у Гамбурзі (Німеччина).
З 4 листопада 1941 року – Генеральний консул у Женеві.
Працюючи в Швейцарії, він познайомився з єврейським бізнесменом з Трансільванії Георгом Манделем (Дєрдом Мандлом), який до війни допомагав йому організувати постачання товарів військового призначення в Сальвадор.
Незабаром вони подружилися. Завдяки цьому став можливим порятунок більше 25 тисяч євреїв.
Кастельянос для захисту від переслідувань нацистів призначив його на фіктивну, спеціально для нього створену посаду «першого секретаря», і видав йому і його сім’ї сальвадорські паспорти, в яких прізвище Мандл помінялося на автентичне Мантело.
А незабаром, починаючи з 1942-го року, Хосе Кастельянос разом з Дєрдем Мандлом організували видачу європейським євреям фальшивих документів, що свідчили про сальвадорське громадянство, що у свою чергу утрудняло нацистам їх відправку в табори смерті, оскільки вони перебували під захистом Міжнародного Червоного Хреста.
Спочатку документи видавалися біженцям, які вже досягли Швейцарії, потім Мантело знайшов можливість доставляти їх у різні країни дипломатичною поштою.
Одночасно це були фальшиві посвідчення – їх власники не були громадянами Сальвадору, і… це були справжні документи – видані офіційними чиновниками, сальвадорськими дипломатами, на справжніх бланках, підписані самим «першим секретарем» і завірені справжньою печаткою! І за запитом у генеральне консульство вам би відповіли, що документи справжні.
…Росла і ширилася сальвадорська єврейська діаспора в Європі. Усе це робилося абсолютно безкоштовно, завірені фотокопії доставлялися адресатам зв’язковими єврейського підпілля, поштою Швейцарії і дипломатами нейтральних країн. Ставлення до них і гарантії, що давалися ними, виявилися різними залежно від країни. У більшості країн східної Європи вони були майже даремні, але, наприклад, у Данії «громадян Сальвадору» замість Собібора і Освенцима відправляли в спеціальну секцію Берген-Бельзена, а з Бельгії – не депортували взагалі.
Але найбільше ці документи допомогли угорським євреям – після того, як Будапешт визнав нейтральну Швейцарію офіційним представником інтересів Сальвадору в Угорщині, і тисячі завірених бланків з печаткою, що забезпечували захист від депортації в табори смерті, були послані швейцарському віце-консулу Карлу Лутцу, який ховав тисячі євреїв на покинутому скляному заводі, що дістав назву «Скляний будинок».
Разом Кастельяносу і Мандлу вдалося переконати чиновників у достовірності цих документів і навести докази, що в країнах Європи нібито знаходиться величезна сальвадорська діаспора. Більшість нацистів не дуже добре знали, що таке Сальвадор, і це допомогло Кастельяносу їх обдурити. Всього було видано близько 40 тисяч документів[1], які дозволили врятувати більше 25 тисяч євреїв.
У Женеві Кастельянос працював до 1945 року. Після закінчення війни полковника Кастельяноса перевели в Лондон, а ще через декілька років він пішов у відставку, поїхав з дружиною і дітьми додому в Сальвадор, де і помер у невідомості в 1977-му році у віці 83 років.
Одна з дочок Кастельяноса Фріда Гарсіа згадувала, що батько не вважав, що він зробив щось особливе: «Він казав, що будь-хто на його місці зробив би те ж саме. Для нього цей вчинок не був героїчним».
У липні 2010 року Інститут «Яд ва-Шем» присвоїв Хосе Артуро Кастельяносу почесне звання Праведника народів світу. Урочиста церемонія, пов’язана з врученням почесного диплома, пройшла в Міністерстві закордонних справ Сальвадору 27 липня того ж року.
А тепер, дозвольте представити вам ці фальшиві документи.
Справжні свідчення біди і небайдужості до неї. За кожним таким папірцем стояли людські життя. Для усіх цих людей – це була остання надія. Для одних вона виправдалася, а для других – ні…
А от і герой цієї розповіді: Полковник Хосе Артуро Кастельянос чи просто:
Справжній полковник
[1] Цифри виданих «паспортів» у різних джерелах різняться. Так, наприклад, Карлу Лутцу передали не менше 10 тисяч сальвадорських паспортів. По інших країнах інформація відсутня.
