Мужня позиція царя визначалася також зміною політичної обстановки, викликаної поразками німецького вермахту на фронтах.
Відомо, що Гітлер неодноразово вимагав від Бориса посилання болгарських військ на радянсько-німецький фронт. Але цар кожного разу під різними приводами відкидав ці вимоги. Протистояння царя Бориса III Гітлеру просто так не минулося. 16 серпня 1943 року, повернувшись зі свого чергового візиту в Німеччину, цар Борис несподівано захворів і 28 серпня помер.
Після смерті царя Бориса III в серпні 1943 року новий уряд на чолі з Добри Божіловим пом’якшив політику стосовно євреїв, щоб показати державам антигітлерівської коаліції готовність Болгарії проводити більш незалежну від Німеччини політику. Так з уряду були видалені юдофоби – міністр внутрішніх справ Петар Габровський і комісар з єврейських справ Олександр Бєлєв. Восени 1943 року уряд припинив висилку столичних євреїв у провінцію, а в грудні дозволив їм повернутися в Софію. Таким чином, нацистський план з депортації болгарських євреїв зазнав цілковитого краху.
У серпні 1944 року новий уряд І. Багрянова почав перемовини з представниками англо-американського командування в Каїрі і Анкарі про вихід Болгарії з війни. Одночасно був зроблений наступний крок у долі болгарських євреїв: 28 серпня 1944 року влада скасувала усі антиєврейські закони і постанови.
У березні 1945 року був ухвалений закон реституції віднятої єврейської власності, проте він практично не виконувався.
Після війни
Відповідальні за переслідування болгарських євреїв Богдан Філов, Петар Габровський і Олександр Бєлєв після війни були звинувачені в державній зраді і засуджені до смерті. Філов і Габровський були страчені 1 лютого 1945 року. Бєлєв був засуджений заочно, потім заарештований і покінчив життя самогубством.
Підсумок
Багатьом досі залишається неясним, чому правлячий режим Болгарії без всяких коливань депортував більше 11 тис. євреїв Фракії і Македонії, але відмовився депортувати 50 тис. євреїв самої Болгарії.
Причина цього криється в болгаро-германських відносинах, головною проблемою яких було приєднання до Болгарії територій Фракії і Македонії. В ім’я придбання цих нових провінцій правлячий режим готовий був зробити німцям поступку – віддати їм євреїв «звільнених земель». Багатьом членам болгарської політичної еліти здавалося, що і депортація 50 тис. болгарських євреїв – при усій проблематичності цього кроку – може принести політичні дивіденди: Болгарія таким чином зможе отримати від німців не лише нові провінції, але і право не посилати своїх солдатів на Східний фронт.
Проте, несподівано для керівництва країни, проти переслідування і депортації своїх єврейських співгромадян виступила широка громадськість. Різко негативну позицію зайняла Православна церква. Протестували представники інтелігенції, політичної опозиції і навіть частина правлячої коаліції. Усі знали, що у «розв’язанні єврейського питання» у Болгарії ініціатива йде від нацистів – а цар Борис і навіть міністр Габровський не хотіли виглядати як слухняні пішаки в руках чужинців. Приниження нації – а саме так сприймалася здача німцям болгарських євреїв – могла коштувати Борису престолу. На почуття болгарського народу – на відміну від почуттів населення Фракії і Македонії – уряд був вимушений зважати.
Болгарський уряд навряд чи заслуговує звання рятівника євреїв, але це тільки збільшує роль болгарського народу в порятунку своїх єврейських співвітчизників. Болгарія виявилася єдиною країною під німецьким впливом або контролем, в якій єврейське населення фактично збільшилося за роки війни – з 45565 в 1934 році до 49172 у 1945-му.
P.S. Міхаель Бар-Зохар, автор книги «Ті, що уникнули смерті», згадує той весняний вечір 1943 року, коли болгарським євреям було наказано зібратися і чекати приходу поліції: «Я пам’ятаю нескінченні товарні склади… люди плакали, усі були у відчаї, навколо панувало моторошне відчуття неминучої, невідворотної загибелі, дехто говорив про «польські табори», де людей знищували… Але нас не відвезли. Товарні вагони пішли із станції порожніми… болгарські євреї були врятовані в останню хвилину, завдяки… церкві і царському двору. Комуністичний режим ніяк не міг визнати це, оскільки подібне суперечило всій його ідеології».
