Невдала спроба депортації болгарських євреїв
Після депортації євреїв з Македонії та Фракії, за наполяганням Берліна, належало видати більше восьми з половиною тисяч євреїв – болгарських підданих. Так з міста Кюстендил, біля кордону із Сербією, намічалося депортувати усе єврейське населення. Незважаючи на секретність підготовки до операції (початок її був намічений на ранок 10 березня), про неї стало відомо євреям міста.
Тих, хто повідомив про це, було багато: серед них – і особистий секретар О. Бєлєва Ліліана Паніца, яка змогла попередити про це голову єврейської общини Нісіма Леві; і Володимир Куртев, один з очільників нелегальної Македонської революційної організації; і губернатор Кюстендилської області Милтінов. 7 березня керівники єврейської общини скликали загальні збори в синагозі Кюстендила і оповістили євреїв міста про події. Одночасно лідер болгарських сіоністів Яко Барух зв’язався з Димитаром Пешевим, заступником голови Зборів, який був родом з цього міста, просячи його втрутитися.
У самому Кюстендилі було вирішено просити видних болгар-християн поїхати в Софію і зажадати в уряду скасувати наказ про депортацію (євреям пересування по країні були заборонені).
На чолі делегації встав депутат Зборів від Кюстендила Петар Міхалев. Делегація прибула в Софію увечері 8 березня.
9 березня Пешев і кюстендилська делегація відвідали міністра внутрішніх справ Габровського і, діючи то умовляннями, то погрозами, зажадали в нього скасування наказу про депортацію. Габровський зрозумів одне: про секретну операцію стало відомо усім у країні – і погодився розіслати на місця телеграми, що скасовують депортації.
У Пловдив телеграма потрапила із запізненням, і поліція вже зібрала у дворі школи декілька сотень євреїв. Тут втрутився пловдивський митрополит Кирило.
Він заховав у своєму будинку усіх хрещених євреїв, направив цареві телеграму, а потім явився до школи. Вартовий спробував не пропустити Кирила, тоді митрополит із словами: «Тільки спробуй мене зупинити!», переліз через огорожу і опинився у дворі, разом з євреями. Тут він заявив: «Куди вони поїдуть, туди і я». Телеграма Габровського, що нарешті прийшла із Софії, врятувала життя євреям і заразом позбавила владу від скандалу.
Зрозуміло, розпорядження Габровського не скасовувало саму депортацію, а лише відкладало її на невизначений термін. Розуміючи це, Димитар Пешев 17 березня 1943 року подав петицію проти антиєврейської політики уряду. Петиція, яку підписали 42 парламентарі, не мала успіху: у результаті її подачі Пешев тільки позбувся посади заступника голови Зборів.
Остаточний зрив плану депортації
Між тим на початку травня була заарештована група підпільників, серед яких виявилося багато євреїв. У прибічників депортації євреїв з’явилися нові аргументи. Бєлєв підготував план вивезення усіх євреїв Болгарії в Польщу впродовж трьох місяців – до 30 вересня 1943 року. Згідно із складеним планом, передбачалося щомісяця вивозити з Болгарії 16000 євреїв у табори смерті. Для цього віддрукували в друкарні таку повістку: «У триденний термін з моменту отримання цієї повістки вам належить з’явитися у вказаний пункт з ручним багажем не більше 30 кг». Операція була намічена в столиці Болгарії – у Софії на 24 травня 1943 року. Одному з робітників друкарні вдалося винести один екземпляр листівки і передати її підпільникам.
Звістка про намір вислати на загибель співвітчизників викликала масові акції протесту. У ці важкі для євреїв дні болгарський народ став на їх захист. 24 травня в день головного національного свята – Дня Кирила і Мефодія тисячі людей вийшли на вулиці столиці, заявивши, що не потерплять вбивства своїх співгромадян. На площі перед собором Олександра Невського митрополит Стефан звернувся до багатотисячного натовпу: «Сьогодні наше свято затьмарене переслідуваннями євреїв, несумісними з болгарською традицією терпимості».
У маніфестації протесту взяли участь і євреї на чолі з головним рабином міста Софії Чанелом.
Рішення про депортацію євреїв викликало бурю обурення і в демократичних колах болгарського суспільства. На захист болгарських євреїв виступили ряд політичних партій, багато громадських діячів, відомі представники інтелігенції. Значна частина депутатського корпусу, зокрема урядової більшості, рішуче протестувала проти передбачуваної депортації болгарських євреїв.
Мужню позицію зайняв щойно згаданий голова Болгарської православної церкви софійський митрополит Стефан, коли дізнався про намічену висилку євреїв у табори смерті: «Я укрию усіх євреїв у церквах і монастирях, але не видам їх на розправу», – заявив він. Його слова не розбігалися зі справами, так головного рабина Софії він заховав у своїй резиденції.
У листі царю, він писав: «Давайте не коїти мерзенностей, за які колись нашому добродушному народу доведеться соромитися, а можливо зазнати інші знегоди». Митрополит погрожував, що сам сяде під домашній арешт, якщо заарештовані євреї не будуть звільнені.
Вже відомий нам пловдивський митрополит Кирило, який пізніше стане головою Болгарської православної церкви, також направив послання до царя, в якому він зажадав, щоб той негайно скасував варварський наказ, інакше він не відповідає за дії народу і духовенства. У листі прем’єр-міністрові Філову він вказував, що з хрестом у руках піде в табір смерті попереду конвою з євреями.
Усі ці рішучі дії зірвали плани нацистів. Цар Борис III запросив німецького посла А. Бекерле і категорично заявив: «Євреї моєї країни – її піддані і всяке посягання на їх свободу ми сприймемо як образу болгарам». Прем’єр-міністр Філов записав у своєму щоденнику: «Його величність повністю скасував заходи, прийняті проти євреїв»[1]. Єдине, на що пішла влада – це почала висилати із Софії євреїв у табори примусової праці в провінції, що погодьтеся незрівнянно краще, ніж табори смерті.
[1] Слід зазначити, що напередодні описуваних подій був підготовлений також план-мінімум – «план Б», виселення євреїв Софії в провінцію. І Бєлєв, і Даннекер були переконані, що навіть якщо уряд прийме «план Б», то це тільки полегшить наступну депортацію євреїв у Польщу. Аудієнція в царя відбулася 20 травня 1943 року і виявилася короткою: Борис III негайно відкинув «план А» (навіть відмовився його вивчати) і погодився на «план Б», який власне певний час і застосовувався.
