Навіть якщо припустити, що операція з вивезення євреїв Данії була результатом провокації – жоден данець про це не знав. Підпільники, діячі церкви, тисячі простих данців, які прийшли на допомогу сусідам-євреям, вважали, що вивезення через протоку Ересунн – це єдиний шанс на їх порятунок. Так само усім добре біло відомо, що, якщо їх схоплять, їм загрожує, щонайменше, концтабір.
Отримавши інформацію від Дуквіца, датські соціал-демократи попередили керівника єврейської общини Генрікеса і головного рабина Данії Маркуса Мельхіора. Так, увечері 28 вересня лідер ДСДП (і майбутній прем’єр-міністр Данії) Ганс Гедтофт особисто вирушив додому до президента єврейської общини адвоката Карла Бернарда Генрікеса і повідомив, що в ніч з 1 на 2 жовтня відбудеться депортація, і просив негайно сповістити усіх євреїв міста. Генрікес довго не міг повірити в почуте, оскільки лише за декілька днів до цього Вернер Бест переконував його і копенгагенського єпископа Нільса Дамгаарда, що датські євреї перебувають у цілковитій безпеці. Мельхіор же тримався думки, що чутки про депортацію мають під собою міцну основу.
Наступного дня, 29 вересня, був Рош га-Шана – свято єврейського Нового року. Під час уранішньої молитви Маркус Мельхіор повідомив присутніх у синагозі, що вечірня святкова служба скасовується, розповів усе, що знав про депортацію і призвав євреїв негайно оповістити усіх і звернутися за допомогою до датчан. Незважаючи на надзвичайний стан, ця новина швидко поширилася Копенгагеном, де жило 95 відсотків датських євреїв.
Безпрецедентна акція
Рідкісна єврейська сім’я в Данії не мала родичів або близьких друзів-християн. Цього дня, 29 вересня сотні датчан йшли попередити своїх друзів-євреїв, сотні інших – іноді місяць і більше ховали євреїв, які чекали своєї черги на відплиття, а потім допомагали їм дістатися до узбережжя, треті домовлялися з власниками човнів, риболовецьких шхун про перевезення їх у Швецію, тобто практично усі відгукнулися на цю біду.
Так один таксист шукав у телефонній книзі людей з єврейськими іменами і попереджав їх по телефону. Учителі попереджали учнів-євреїв, лікарні влаштовували в себе євреїв під виглядом хворих. Так, у копенгагенській лікарні Біспеберг сховалося 200 людей. Щоб через декілька днів вивезти першу групу євреїв на берег моря, де їх чекала шхуна, працівники лікарні імітували похоронну процесію. Навіть датська поліція допомагала ховати євреїв, а потім вивозити їх до суден, що на них чекали.
Вернер Давид Мельхіор згадував, як в університетському дворі до нього підходили студенти, яких він майже не знав, і пропонували сховатися в них. Тисячі людей не залишилися байдужими до трагедії, яка будь-якої миті могла статися.
«Порятунок був би неможливий, якби данці не перейнялися трагічним становищем євреїв і не були готові з любові до ближнього ризикувати своїм життям», – пізніше напише Геральд Райтлінгер у своїй книзі «Остаточне рішення» (Reitlinger Gerald. Die Endloesung. Hitler’s Versuch der Ausrottung der Juden Europas 1939-1945. Berlin, 1956).
Більшість євреїв знайшли порятунок у Швеції, куди їх таємно перевозили на човнах датські рибалки. Шведський уряд заявив по радіо про готовність прийняти біженців. На це рішення вплинули не лише старання Дуквіца. Чималу роль тут зіграли і зусилля великого датського фізика Нільса Бора, що також утік у Швецію від нацистів.
У перевезенні, як пізніше з’ясується, 7906 людей (близько 7200 євреїв і 700 їх неєврейських родичів) брало участь близько 300 риболовецьких суден; вони відпливали із понад 50 населених пунктів, від села Гілеле на півночі острова Шелан (Зеландія) до селища Геснес на півдні острова Фальстер. За жовтень – початок листопада були здійснені близько тисячі переправ. Деякі переправи тривали годину: Ересунн – досить вузька протока; інші тривали до доби.
Рибалки сильно ризикували. Перетинати протоку треба було обережно, патрульні німецькі катери могли перевірити, хто ховається під брезентом. У таких випадках спійманих чекали камери Гестапо і відправка в концентраційний табір Терезієнштадт[1]. Крім того, був розпал вилову оселедця. Рибалки, які вирішили ризикнути життям заради порятунку своїх співгромадян, зазнавали колосальні збитки. А треба було годувати багатодітні сім’ї аж до наступного вилову. Для підтримки сімей рибалок датські громадяни і, передусім євреї, організували збір пожертвувань. Швидко зібрали декілька мільйонів крон. Так була розв’язана фінансова проблема.
Активну роль у порятунку євреїв зіграла Датська лютеранська церква. Головного рабина Маркуса Мельхіора з дружиною і дітьми ховав у своєму будинку на острові Фальстер головний єпископ Данії. Для кантора[2] Еугена Гольдбергера і його сім’ї човен найняв пастор лютеранської церкви. 150 євреїв розмістив єпископ Плум у своїй резиденції в Нюкебинзі; звідти їх вивезли в Швецію.
У результаті проведеної акції німецькі кораблі, що прийшли в гавань Копенгагена, так і не дочекалися свого «живого вантажу». Відправляти в табори смерті з Данії було вже нікого. Проте великодосвідчений Вернер Бест рапортував у Берлін про успіх операції: Данія була звільнена від євреїв.
Але не усіх євреїв вдалося врятувати.
Ті, кого не вдалося врятувати
Підпільники зуміли переправити в Швецію не усіх євреїв Данії – німцям вдалося депортувати в концентраційний табір Терезієнштадт 481 «расового» єврея (за іншими даними 472). В їх числі були 200 мешканців єврейського будинку престарілих на вул. Кристальгаде в Копенгагені. 80 людей, які в очікуванні човна були заховані на горищі церкви в Гілеле, видала датчанка – коханка німецького військового. Це був не єдиний випадок зради: усього в цілому за жовтень 1943 року данці видали німцям близько 120 євреїв.
Але і тут король Крістіан і уряд Данії потурбувалися про своїх єврейських співгромадян – їх відправили не до газових камер, а в «привілейований» табір Терезієнштадт, де більшість депортованих дочекалася звільнення.
І тут данці не забули своїх співвітчизників. Депортованих євреїв узяв під свою опіку датський уряд. Майже відразу – у листопаді 1943-го – уряд добився в німців права посилати в Терезієнштадт посилки з одягом і їжею. У червні 1944-го король Крістіан створив спеціальну комісію датського парламенту, яка відвідала табір для перевірки умов, в яких утримувалися ув’язнені. Всього в концтаборі Терезієнштадт загинули 49 людей з числа депортованих, інших вдалося врятувати.
Граф Фольке Бернадот, шведський політичний діяч, член королівського дому Швеції, президент шведського Червоного Хреста, вів перемовини від імені цієї організації з Гіммлером. У результаті цих перемовин у березні-квітні 1945 р. було звільнено з Терезієнштадта більше 7000 громадян скандинавських країн, серед них – близько 450 датських євреїв. Зусиллями Бернадота вдалося звільнити також декілька тисяч єврейських жінок з концтабору Равенсбрюк.
15 квітня 1945-го датських євреїв, що лишилися в живих, їх співгромадяни забрали з табору і повернули в країну автобусами шведського Червоного Хреста.
Всього під час війни в Данії загинуло близько 120 євреїв – менше 2% єврейського населення країни.
[1] Терезієнштадт – гетто і концтабір неподалік від імперського протекторату Богемії і Моравії, нині Чеської Республіки. Він проіснував три з половиною роки з листопада 1941 року по травень 1945 року. Терезієнштадт був задуманий як пересильний табір для євреїв, яких відправляли в Освенцім та інші табори. У ньому також проживало чимало євреїв з міжнародною популярністю в політиці і мистецтві.
Цей табір особливо примітний своєю роллю в прихованні масових вбивств. Нацисти демонстрували його як доказ, що вони не депортують усіх євреїв на смерть і примусові роботи, зберігають населення, значною мірою розділене на дуже молодих і літніх непрацездатних осіб. Апогей настав у 1944 році, коли Міжнародному Червоному Хресту дозволили відвідати і оглянути табір. Для Червоного Хреста навіть зняли пропагандистський фільм про табір під назвою «Фюрер дарує євреям місто».
Фактично з приблизно 140000 євреїв Терезієнштадта майже 90000 депортували для вбивства на схід і ще 33000 померли в самому таборі, в основному від голоду, недоїдання і хвороб.
[2] Кантор – людина, що веде богослужіння в синагозі, головний співак при такому богослужінні.
