Георг Фердинанд Дуквіц народився 29 вересня 1904 р. в старовинному ганзейському місті Бремен у купецькій сім’ї.
Закінчив юридичний факультет Берлінського університету. У 1932 р. вступив у нацистську партію. Як багатьом молодим німцям, Георгу спочатку подобалися нацистські гасла, він теж хотів бачити свою батьківщину великою і процвітаючою країною.
З приходом Гітлера до влади працює в міжнародному відділі МЗС. Став професійним розвідником. У 1939 році під дипломатичним прикриттям його направляють у Скандинавію. Дуквіц служить спочатку радником у німецькому посольстві в Осло. Потім морським аташе і радником німецького рейхскомісара Вернера Беста.
Дуквіц і його дружина, Анна-Марі, вільно володіли датською мовою, що допомогло їм швидко інтегруватися. У своєму соціальному колі подружжя зблизилося з багатьма місцевими жителями, зокрема з провідними членами Датської соціал-демократичної партії. Спілкування з ними дозволило Дуквіцу визначитися у своїх поглядах на те, що відбувається в Європі. Особливо після того, як вийшов на датських антифашистів.
Ще в розпал нацистських шабашів і єврейських погромів у Німеччині, Дуквіц розчарувався в Гітлері і його планах. Але переконаним супротивником нацистського режиму він став тільки в Данії після початку Другої світової війни. Отже бажання врятувати датських євреїв витікало з його особистих переконань.
Дуквіц починає діяти
Насамперед під виглядом службового відрядження Дуквіц відвідав Швецію, де за допомогою друзів-дипломатів добився неофіційної зустрічі з прем’єр-міністром Пером Альбіном Ганссоном.
У приватній бесіді він розповів, на яку небезпеку наражаються датські євреї, і просив дати їм притулок у Швеції. Обговоривши це питання з кабінетом, прем’єр-міністр погодився прийняти біженців за умови, що Німеччина дасть на те свою згоду. Берлін, як і слід було очікувати, пропозиції Стокгольма відхилив. Спроба Дуквіца знову провалилася. Але не можна сказати, що його поїздка виявилася марною: тепер для шведів не було несподіванкою, коли перші човни з датськими євреями причалили до їх берегів.
Через три дні, 28 вересня, Копенгаген отримав наказ починати депортацію. Вернер Бест негайно відправив відповідь, що наказ буде виконаний на цьому ж тижні, найвірогідніше в ніч з першого на друге жовтня. Рейхскомісар знову проінформував свого морського аташе про майбутні події. І знову Дуквіц зробив те, «що він мав робити».
Зустрівшись наступного дня з лідерами Соціал-демократичної партії Данії, з якими був добре знайомий ще до війни, він повідомив їм, що датські євреї приречені на депортацію і подальше знищення: через три дні за ними в копенгагенський порт прийдуть німецькі кораблі і повезуть у табори смерті.
Попередження Дуквіца дало датчанам виграш у 72 годині, впродовж яких вони могли випередити нацистів і тим самим зірвати їх злочинні плани.
Через чверть століття після описуваних подій Вернер Давид Мельхіор[1], у ту пору двадцятиоднорічний студент, син головного рабина Данії, написав у своїх мемуарах: «Це мало вирішальне значення для успіху знаменитої операції з порятунку. Не виключено, що Дуквіц діяв з мовчазної згоди Вернера Беста… Але якби Гестапо встановило джерело просочування інформації, то ризикував головою саме морський аташе. Провину Вернера Беста довести було б неможливо. А от провина Дуквіца була на видноті».
Досі не ясні мотиви, якими керувався Вернер Бест. Існує припущення, що переправа датських євреїв у Швецію була результатом його провокації. Розуміючи, що в нього недостатньо сил для облави на євреїв і що ця операція викличе обурення в країні, рейхскомісар підкинув, використовуючи Дуквиста, датському підпіллю відомості про депортацію і спонукав переправити євреїв у Швецію. Таким чином, Бест міг доповісти в Берлін про «звільнену від євреїв» Данію. Ясне одне, що автором провокації був тільки Бест, а Дуквіц, що розчарувався в нацизмі, щиро вважав, що попередити лідерів Соціал-демократичної партії – єдиний спосіб врятувати датських євреїв від неминучої загибелі.
Дуквіц порадив терміново переправити євреїв у Швецію. Ця країна, як відомо, ні в Першій, ні в Другій світових війнах участі не брала. З початком військових дій в Європі вона заявляла про свій нейтралітет.
[1] Вернер Давид Мельхіор (31 травня 1922 – 27 грудня 1987 ) – датсько-ізраїльський політик та журналіст. Народився в Тарновіце, Польща, був старшим сином головного рабина Маркуса Мельхіора. Після війни емігрував до Ізраїлю в 1946 році. У 1961 році був свідком на процесі над нацистським злочинцем Адольфом Айхманом.
