Вернер Бест став рейхскомісаром Данії в 1942 році. Переконаний нацист, він зробив блискучу кар’єру в Націонал-соціалістичній партії. У березні 1933 року, незабаром після приходу Гітлера до влади, Беста призначили спеціальним поліцейським комісаром у землі Гессен. За його наказом був зведений концентраційний табір Остгофен, який мав замінити так звані «дикі концтабори». З 1935-го по 1940-й працював в органах таємної поліції (Гестапо) і розвідки, був заступником Рейнхарда Гейдріха в Головному управлінні імперської безпеки, керував поліцією безпеки. Ставши офіційним юристом нацистської партії, Вернер Бест не раз виручав Гітлера зі скрутних ситуацій, пов’язаних з «випадковими» смертями в’язнів Гестапо. У 1940-1942 роках, під час служби в штабі військового командування в окупованій Франції, цей злочинець немало сприяв депортації євреїв у табори смерті.
У переслідуванні і знищенні євреїв Бест не убачав жодної моральної проблеми. Він не раз теоретично обґрунтовував необхідність знищення «неповноцінних народів» в ім’я підтримки чистоти арійської раси. Але в Данії перед ним було поставлено завдання створити «зразковий протекторат», що передусім припускало відсутність народних хвилювань і антинімецького опору. Тому певний час датських євреїв німці не чіпали.
Проте навесні і літом 1943-го становище Німеччини на фронтах погіршало, і населення окупованих країн стало менше боятися окупантів. На березневих виборах переважна більшість датчан виразили свою довіру уряду в особі прибічника незалежності країни Еріка Скавеніуса. Датські нацисти зазнали нищівної поразки. Перемогу прем’єр-міністра багато хто святкував як перший крок до звільнення Данії. Країною прокотилися політичні страйки, нерідко відзначалися акти саботажу, почастішали напади на німецьких військових. Чутки про неминучу поразку німців у війні тільки посилювали опір. Для Вернера Беста настали неспокійні часи. Міф про «зразковий протекторат» лопався по швах. А 24 серпня 1943 року організація «Хольгер-данець» влаштувала вибух у Копенгагенському виставковому залі, який німці мали намір переобладнати в армійські казарми. Це послужило для німців приводом посилити тиск на Данію: 28 серпня Вернер Бест в ультимативній формі зажадав від уряду Данії ввести в країні надзвичайний стан. Датський уряд ввічливо відхилив ультиматум. Тому о 4-й годині ранку 29 серпня німці роззброїли і інтернували датську армію і блокували королівський палац. Радіо оголосило про введення воєнного стану, і влада в країні була передана генералові Герману фон Геннекену.
Датський уряд був відправлений у відставку, парламент розпущений. Король Крістіан оголосив себе військовополоненим. Датські моряки затопили двадцять дев’ять військових кораблів, ще тринадцять були відведені в шведські води. Бест зрозумів, що для утримання влади треба викласти перед Берліном головні козирі, зіграти на найчутливіший для фюрера струні – повернутися до теми «остаточного вирішення єврейського питання» в Данії.
Єврейська карта в грі за владу
8 вересня 1943 року Бест відправив до Берліна телеграму з пропозицією провести «заходи для вирішення проблеми євреїв і масонів». Щоб усе зробити «одним ударом», він просив вислати йому в допомогу сили поліції безпеки, створенням якої свого часу керував. Рухало Бестом передусім бажання отримати владу, яка перебувала в той час у руках військових. Бест підкреслював, що військові погано розбираються в датських проблемах і повинні залишатися в казармах, поки він із загонами поліції безпеки займеться наведенням ладу. За іншими даними, генерал Герман фон Геннекен відмовився сам брати участь у здійсненні планів Вернера Беста і тим самим саботував участь військових.
Ця ініціатива була прихильно зустрінута в Берліні, потрібні загони були послані в Копенгаген, а самого Вернера Беста знову призначила рейхскомісаром Данії. Чи планував Берлін до цього депортацію євреїв з Данії, точно не відомо, проте пропозиція Беста отримала «зелене світло». Цього ж дня, 8 вересня, німецька поліція безпеки увірвалася в будівлю правління єврейської общини і конфіскувала картотеку усіх євреїв з вказівкою їх адрес.
11 вересня Бест повідомив морському аташе німецького посольства в Копенгагені Георгу Фердинанду Дуквіцу про плани депортації, які той зустрів обуреним протестом, ставши погрожувати відставкою. Він прямо заявив, що йому буде соромно в такому разі залишатися в складі його команді.
Хитрий і обережний Бест відповів, що в душі розділяє ці почуття, але безсилий щось зробити проти розпоряджень керівництва. Пізніше Дуквіц розповідав, що після цієї розмови Бест ще раз зважив ситуацію і послав морського аташе в Берлін, щоб там пояснити невчасність запланованої операції і просити відсунути її терміни.
Ця спроба не вдалася: літак з Дуквіцем надто пізно прилетів у столицю Рейху. Гітлер вже схвалив майбутні дії і доручив рейхсфюреру СС Гіммлеру вирішити усі технічні проблеми. Повернувшись у Копенгаген, Дуквіц проінформував Беста про рішення Берліна. Цього дня, 19 вересня 1943 року, морський аташе записав у своєму щоденнику фразу: «Тепер я знаю, що мені робити…»
Уперше в житті дисциплінований дипломат вирішив не виконувати наказ начальства, а, навпаки, зробити усе можливе, щоб злочинні плани гітлерівців провалилися. При цьому він діяв так наполегливо і твердо, що його задум увінчався унікальною в історії Другої світової війни перемогою: близько 7900 людей, яких нацисти збиралися відправити до таборів смерті, було відправлені на маленьких риболовецьких човнах у нейтральну Швецію, де знайшли порятунок від неминучої гибелі.
