Після закінчення війни Вернер Бест був заарештований і на Нюрнберзькому процесі проходив як «представник Гестапо», під час якого намагався представити гестапо як «нешкідливу державну організацію», що підпорядковувалася державним лідерам і майже не відрізнялася від кримінальної поліції Німеччини.
У 1948 році Вернер Бест був засуджений датським судом до страти, проте після апеляції вирок був змінений на 12 років тюремного ув’язнення. Але вже в 1951 році Бест був звільнений у рамках датської програми амністії для нацистських воєнних злочинців. Повернувшись у Німеччину, Бест влаштувався на роботу в адвокатське бюро в Есені, де виступав за амністію для німецьких воєнних злочинців та інших колишніх нацистів.
У 1969 році Беста знову заарештували, цього разу за звинуваченням у причетності до вбивства 8723 людей у 1939 році на території Польщі. У 1972 році польський уряд зажадав видати Вернера Беста як винного у військових злочинах і створенні айнзатцгруп[1] на території Польщі. За цим міг бути тільки смертний вирок, але уряд ФРН узяв його під захист, відмовивши в проханні, мотивуючи це ніби поганим станом здоров’я обергрупенфюрера[2] СС, і в серпні 1972 року Бест був у черговий раз звільнений з-під варти. Помер Вернер Бест 23 червня 1989 року.
***
Після закінчення війни Георг Фердинанд Дуквіц залишився в Данії, де прожив п’ять років і працював представником західнонімецьких торгових палат, встановлюючи економічні контакти. На початку п’ятдесятих років його запросили у ФРН на роботу в МЗС. З цих пір починається блискуча дипломатична кар’єра Дуквіца. У 1955-1958 роках він працював послом ФРН у Данії. Потім обіймав різні керівні посади в МЗС ФРН. У 1958 році він став начальником східноєвропейського відділу МЗС, а в 1965 році за власним проханням пішов у відставку з посади посла ФРН в Індії, але вже через два роки повернувся до служби на посаду державного секретаря. Помер Георг Фердинанд Дуквіц у 1973 році у віці 69 років. Але ще за життя про подвиг Георга Дуквіца дізнався весь світ.
29 березня 1971 року Яд ва-Шем удостоїв Георга Фердинанда Дуквіца почесним званням Праведник народів світу.
Прем’єр-міністр Данії Ганс Гедтофт під час війни був одним з тих небагатьох членів датського Опору, якому довірив свою таємницю німецький морський аташе. Ось що він написав у 1946 році: «Довгий час ми жили в перевернутому світі. Георг Фердинанд Дуквіц відноситься до людей, завдяки яким наш світ знову поступово стає нормальним. Саме такі люди визначають нашу довіру до Німеччини, що відроджується».
Епілог
Почесне звання Праведник народів світу – нагорода суто персональна. Але існує одне виключення. Звання Праведник народів світу для Данії є нагородою колективною. Вона присвоєна усім громадянам цієї країни, що взяли участь у цьому безпрецедентному подвигу.
Щоб відмітити винятковість операції з порятунку євреїв, яка стала можливою завдяки загальним зусиллям, на Алеї Праведників посаджено дерево на честь учасників Датського підпілля.
Члени підпілля, що брали участь у порятунку єврейської общини, не захотіли, щоб Яд ва-Шем відмітив ім’я кожного з них окремо; та все ж більше 20 данців (зокрема король Крістіан Х), що особливо відзначилися в порятунку євреїв, були персональні удостоєні звання Праведник народів світу.
***
Добігає кінця історія про порятунок датських євреїв, але наприкінці хочеться розповісти про подружжя Генрі Крістіана та Елен Маргрет Томсен, заслуги яких у порятунку євреїв були відмічені національним меморіалом Катастрофи і Героїзму «Яд ва-Шем» персональним деревом на Алеї праведників.
До Другої світової війни родина Томсенів володіла невеликим вантажним човном, який курсував між портами Данії. У 1942 році вони продали човен та переїхали до села Снекерстен, що на півночі острова Зеландія, де стали власниками готелю.
Попри наявність двох маленьких дітей (сина Франца, народженого в 1931 році, і немовляти, народженого в 1943 році), подружжя Томсенів долучилося до руху Опору на ранніх етапах війни. Вони брали участь у нелегальних перевезеннях вантажів до Швеції, а з жовтня 1943 року – у масштабній рятувальній операції з евакуації датських євреїв.
Саме від їх готелю було переправлено близько 1000 євреїв на рибальських човнах у нейтральну Швецію, він перетворився на центральну станцію на шляху нелегальної еміграції в Швецію: готель став місцем зустрічей рибалок, що перевозили біженців на своїх човнах, і самих євреїв, яким Томсени надавали притулок у себе або в інших тимчасових укриттях. Так багато євреїв розміщувалися в приватних будинках у навколишніх селах. Коли кількість біженців зросла настільки, що це ускладнювало логістику, Генрі Томсен придбав невеликий рибальський човен і особисто здійснював нічні рейси через протоку, доставляючи людей до Швеції.
Населення села співчутливо ставилося до євреїв і багато хто допомагав рятувати їх. Але були і виключення. У перші дні один пронацистськи налаштований житель Снекерстена повідомив у датську поліцію в Гельсінгері про те, що бачив як група біженців готується до відплиття, щоб нелегально перетнути кордон. Поліція прибула на місце і заарештувала утікачів, але, трохи від’їхавши і зупинивши машину там, де їх не міг бачити донощик, поліцейські звільнили євреїв і веліли їм повертатися назад у готель Томсенов, де їх сховають.
Героїчна діяльність Генрі Томсена тривала до арешту гестапо в 1943 році. Хоча його тоді звільнили через відсутність доказів, згодом у серпні 1944 його заарештували вдруге. Після другого арешту Генрі Томсена було депортовано до концтабору Нойєнгамме[3] в Німеччині, де він помер 4 грудня 1944 року. Офіційною причиною смерті названа пневмонія. Йому було 38 років.
У 1968 році Яд ва-Шем удостоїв Генрі Крістіана Томсена і його дружину Елен Маргрет почесним званням Праведників народів світу.
[1] Айнзацгрупи – оперативні військово-розвідувальні частини Служби безпеки (СД), створені німецьким нацистським керівництвом у рамках військ СС для ліквідації населення, знищення військовополонених на окупованих територіях.
[2] Обергрупенфю́рер – одне з вищих звань в СС.
[3] Ноєнгамме – найбільший концентраційний табір на північному заході Німеччини в однойменному районі Гамбурга, що функціонував з 1938 до 1945 року.
