Порятунок прийшов в особі Моріса Тропера – американського громадянина, голови європейського бюро організації єврейських громад «Джойнт»
Ранком 10-го червня Моріс Тропер зателефонував з Парижу голові бельгійського комітету в справах біженців у Брюсселі. О половині одинадцятої той вже говорить з бельгійським міністром юстиції і з прем’єром. І менше ніж за годину Бельгія вирішує питання, яке Куба і США не змогли вирішити за тижні. Король Бельгії Леопольд III і його прем’єр-міністр погодилися прийняти 200 пасажирів з пароплава «Сент-Луїс».
У неділю 11-го червня Тропер веде перемовини з Францією, Голландією і Великобританією. 12-го голландська королева і уряд вирішили прийняти 194 людини. Того ж дня в Лондоні Чемберлен нарешті отримав радіограму з «Сент-Луїса» (відправлену три дні тому), і ось вже Великобританія приймає 350 пасажирів. Того вечора ж Франція офіційно оголосила про те, що вона надасть притулок 250 пасажирам.
***
13 ЧЕРВНЯ 1939
ДОСЯГНУТІ ОСТАТОЧНІ УГОДИ З ВИСАДКИ ПАСАЖИРІВ. УРЯДИ БЕЛЬГІЇ ГОЛЛАНДІЇ ФРАНЦІЇ АНГЛІЇ ПРЕКРАСНО ВЗАЄМОДІЯЛИ ОРГАНІЗАЦІЄЮ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД ЩОБ ЦЕ СТАЛО МОЖЛИВИМ.
МОРІС ТРОПЕР
Телеграма у відповідь Троперу з «Сент-Луїса»:
«Наша вдячність величезна як океан, яким ми пливемо з 13-го травня»…
Шредер дякує Троперу від свого імені і повідомляє про те, що пароплав прибуде в Антверпен у суботу 17-го червня о 2-й годині після полудня.
І от нарешті, через сорок днів після виходу з Гамбурга, покривши в цілому 10000 миль (близько 18500 км.), «Сент-Луїс» пришвартувався в Антверпені, лише за 300 миль від порту його відправлення.
У порту на них вже чекав Моріс Тропер. Зустрінутий тріумфуючими пасажирами, він піднявся на борт.
Разом з ним на «Сент-Луїс» зійшли представники Англії, Франції, Бельгії і Голландії, і біженців розібрали по чотирьох країнах. Єдине, що Тропер міг обіцяти, це не розділяти сім’ї. Більшість пасажирів мали право подальшого в’їзду до Сполучених Штатів; в американському списку емігрантів за кожним з них був закріплений номер. Було помічено, що представники четвірки країн борються за пасажирів з номерами поменше, оскільки ці біженці повинні будуть покинути їх країни раніше за інших.
У свою чергу пронацистська молодіжна організація Антверпена розповсюдила листівки з таким текстом: «Ми теж хочемо допомогти євреям. У нас для кожного приготований дармовий шматок мотузки і великий цвях».
У результаті Англія прийняла 288 людей, Франція – 224, Бельгія – 214 і в Голландії залишилися 181. У неділю усі пасажири зійшли на берег. Вони стояли на причалі і проводжали «Сент-Луїс», що відпливав, а екіпаж, що встиг зріднитися з ними, кричав їм з палуб – «Нехай щастить, євреї!»
Так для дев’ятисот людей благополучно завершилася подорож туди і назад. Комусь з біженців вдалося влаштуватися в родичів або друзів, більшу частину людей розмістили в таборах при спеціальних центрах допомоги, проживання в яких фінансувалося Джойнтом.
І ще дехто радів цього дня. Для міністра пропаганди рейху Йосипа Гебельса плавання «Сент-Луїса» стало підтвердженням того, що засудження нацистського режиму рештою світу – порожній звук, бо щойно дійшло до справи, євреї виявилися нікому не потрібні. Фактично єдина їх надія – Сполучені Штати Америки – не прийняли їх. Гебельс був у радісному передчутті: більш розв’язаних рук важко собі уявити.
21 червня 1939 року «Сент-Луїс», висадивши усіх пасажирів, попрямував у порт приписки – Гамбург.
До початку Другої світової війни залишалися два з половиною місяці.
