У Гавані
Напередодні прибуття в Гавану капітан Шредер отримав телеграму від кубинського представника пароплавства наступного змісту:
КИНЬТЕ ЯКІР НА РЕЙДІ. НЕ ПІДХОДЬТЕ ПОВТОРЮЮ НЕ ПІДХОДЬТЕ ПРИЧАЛУ
У суботу 27 травня «Сент-Луїс» кинув якір у гаванському порту. О четвертій ранку прозвучав сигнал підйому, а півгодини потому – гонг до сніданку. Над кораблем підняли карантинний прапор, що було в нормі. Капітанові належало завірити начальника медичної служби гаванського порту в тому, що на борту немає «ідіотів, або божевільних, або тих, хто страждає на заразливі або відразливі захворювання». Коли це було зроблено, офіцери імміграційної служби підійнялися на борт пароплава і зайнялися пасажирами – вони вивчали їх документи і вказували, в яких місцях на пірсі їм належить отримати багаж. П’ятдесят біженців зібралися біля трапа в очікуванні катера, який мав доставити їх на берег. Але сама висадка застопорилася, пароплав стояв на рейді в порту, не маючи дозволу підійти до причалу. Усі його пасажири вийшли на палуби, витріщаючись на пам’ятки кубинської столиці,
і видивляючись своїх близьких у натовпі зустрічаючих.
Лайнер оточили човни: в одних приплили торговці кокосами і бананами, в інших – родичі і друзі, які вигукували імена новоприбулих..
Представники кубинської влади покинули пароплав, не узявши із собою жодну людину. Увесь ранок між представництвом пароплавства Гамбург-Америка в Гавані і кубинським урядом йшли перемовини. Капітан Шредер встиг вигнати з борту корабля голову представництва пароплавства – за те, що той нічим не міг зарадити в ситуації, що склалася.
Переговори про долю «Сент-Луїса» тривали весь день. З настанням ночі зустрічаючі у важких роздумах розійшлися по домівках. А 28-го травня була неділя, і кубинський уряд відпочивав. Оскільки пасажири продовжували перебувати на борту, капітан Шредер заборонив сходити на берег і екіпажу.
Тривожні настрої серед біженців зростали, і, не витримавши невідомості, двоє пасажирів намагалися накласти на себе руки, один за допомогою шприца і транквілізаторів, другий – перерізавши вени і кинувшись у море; обидва вижили. Їх відвезли на каретах швидкої допомоги; за іронією долі вони стали одними з небагатьох біженців, кому згодом вдалося залишитися на Кубі: шестеро пасажирів «Сент-Луїса» не були євреями і вирушили на Кубу у своїх справах, ще 22 пасажири єврейського походження мали при собі діючі кубинські візи і паспорти. На борту «Сент-Луїса» залишалися 907 пасажирів.
Щоб запобігти подальшим спробам такого роду, було введено нічне патрулювання; рятувальні шлюпки увесь час стояли напоготові, а палубу заливало світло прожекторів. Ці заходи нагадали деяким євреям концентраційні табори, нещодавно ними покинуті.
Загалом, корабель простояв на рейді 4 дні. Впродовж цього часу в переговорах поперемінно брали участь президент Куби, начальник імміграційної служби, судноплавна компанія, місцевий комітет допомоги потребуючим, капітан корабля і юрист, що приплив з нью-йоркського штабу Об’єднаного Розподільного Комітету. Так для приманки цей юрист вніс пропозицію сплатити за висадку євреїв $50000; йому відповіли, що цю суму слід як мінімум потроїти. Але, потроївши раз, чом би не потроїти знову? Начальник імміграційної служби, який вже отримав по $ 150 з голови за дозволи на висадку, що так і не згодилися, запропонував судноплавній компанії заплатити $250 000; у цьому випадку він обіцяв поклопотати про скасування указу, що анулював видані ним же дозволи. Посередник, діючий нібито від імені президента, висловив думку, що євреї могли б бути допущені в країну за $ 1000000. Врешті-решт, кубинський уряд зупинився на сумі в $500 за кожного єврея. У цьому була відома логіка, бо такий був розмір запоруки, що вноситься офіційними іммігрантами. Отже, 907 пасажирів «Сент-Луїса», які заплатили за квитки туди і назад, вже купили дозволи на висадку, а потім за волею влади залишилися з десятьма німецькими марками кожен, були оцінені в $453500. Природно, таких грошей у них не виявилося.
Капітан «Сент-Луїса», що не довіряв ні місцевим політикам, ні власній судноплавній компанії, був переконаний принаймні в одному: якщо закриють доступ на Кубу, то Сполучені Штати напевно приймуть раніше обіцяного тих, хто має право на наступний в’їзд, який мали багато пасажирів. Втім, як покаже час, він сильно помилявся.
Усіма відкинуті
Утруднення, з якими зіткнувся «Сент-Луїс», отримали широкий розголос. Хід подій освітлювала німецька, англійська і американська преса. «Штюрмер»[1] зауважив, що якщо євреї вирішать скористатися зворотними квитками в Німеччину, вони будуть розквартировані в Дахау і Бухенвальді. Тим часом американські репортери примудрилися проникнути на борт лайнера, що на той момент стояв у гаванському порту, який вони, можливо занадто поспішно, охрестили «кораблем, що присоромив світ». Така популярність необов’язково йде біженцям на користь. Якщо винен цілий світ, то чому тягар загального сорому має тиснути на плечі однієї країни, яка і так вже прийняла багатьох біженців-євреїв? Міркуючи так само, уряд проголосував за вигнання іммігрантів, і «Сент-Луїсу» було наказано покинути територіальні води острова.
1 червня 1939 року капітан «Сент-Луїса» отримав наказ покинути територіальні води Куби, інакше корабель був би атакований силами кубинського військово-морського флоту.
Коли лайнер включив двигуни, група жінок спробувала прорватися на забортний трап; кубинські поліцейські відігнали їх пістолетами. За цей час «Сент-Луїс» став туристською пам’яткою і за його від’їздом спостерігав стотисячний натовп. Керівники судноплавної компанії в Гамбурзі дозволили капітанові плисти в будь-який порт, де погодяться прийняти його пасажирів.
Ще майже п’ять діб лайнер знаходився поблизу кубинських берегів у надії, що влада скасує рішення. У цей час прийшла відмова із США: державний секретар Корделл Голл порадив Рузвельту не приймати євреїв. Але попри це капітан Шредер повів пароплава до берегів Флориди: він припускав, що можна сісти на мілину біля берегу і дозволити біженцям втекти, але поблизу від американського узбережжя лайнер був зустрінутий катером берегової охорони США. Але ця уявна гостинність мала зовсім інший бік: катер підійшов, щоб перегородити «Сент-Луїсу» шлях у територіальні води. Держдепартамент вже вирішив, якщо євреїв не пустять на Кубу, їм не буде надано право в’їзду і до Сполучених Штатів. Гроші грали тут менш важливу роль: головними причинами відмови були високий рівень безробіття і ксенофобія.
Ще одним варіантом порятунку могла стати Канада. Прем’єр-міністр Вільям Лайон Маккензі Кінг, отримавши від пасажирів «Сент-Луїса» звернення з проханням надати притулок, передав його директорові імміграційної служби Фредеріку Блеру, відомому своїм ворожим ставленням до єврейської імміграції. Той переконав прем’єр-міністра не втручатися.
3-го червня з’явилася надія на Домініканську республіку, яка нібито запропонувала притулок, але і вона не виправдалася. Корабель направив запити на адресу Венесуели, Еквадору, Чилі, Колумбії, Парагвая і Аргентини; але усі ці країни відмовилися нести тягар світового сорому самостійно.
Були непідтверджені або нездійсненні пропозиції від президента Гондурасу, від одного американського філантропа, навіть з карантинного пункту в зоні Панамського каналу; пароплав йшов далі. Це була катастрофа. Усі розуміли, що після повернення в Німеччину, на них чекає концентраційний табір. На це злорадно натякали німецькі газети – «ми потурбуємося про них самі», про це знали кубинці, про це знав весь світ. Це знали американці. І вони відмовили.
Нагадаємо, на борту «Сент-Луїса» залишалися 907 пасажирів, але капітанові не залишалося іншого вибору, окрім як направити корабель назад у Гамбург. Увечері 7-го червня «Сент-Луїс», піщинка в океані байдужості, дуже повільно узяв курс назад – до берегів Європи. Одна з придуманих у цей час хитрощів полягала в наступному: найкращі плавці серед євреїв мали по черзі стрибати за борт, щоб змушувати «Сент-Луїс» міняти курс на зворотний і підбирати їх. Це уповільнить його просування до Європи і дозволить довше вести перемовини. Ідею відхилили.
Якщо підсумувати, то формально як кубинська сторона, так і американська діяли юридично правильно, у точності виконуючи ухвалені в цих країнах закони, – за винятком одного «але»: відмовляючи єврейським біженцям у прийомі, вони чудово знали, що прирікають їх на загибель.
Повернення
Пасажирський комітет розсилав свої заклики до політичних і релігійних діячів по усій Європі подібного змісту:
ПРЕМ’ЄР МІНІСТРОВІ ЧЕМБЕРЛЕНУ
907 ПАСАЖИРІВ ПАРОПЛАВА СЕНТ-ЛУІС ПОЛОВИНА ЖІНКИ І ДІТИ ЯКИМ НЕЗВАЖАЮЧИ НА ДОЗВОЛИ ВІДМОВЛЕНО У В’ЇЗДІ НА КУБУ ЗАРАЗ НА ШЛЯХУ ГАМБУРГУ БЛАГАЮТЬ ПОРЯТУНКУ І ПРИТУЛКУ АНГЛІЇ АБО ХОЧА Б ДОЗВОЛІ ЗІЙТИ НА БЕРЕГ САУТГЕМПТОНІ ОСКІЛЬКИ ПОВЕРНЕННЯ ГАМБУРГ НЕМОЖЛИВЕ НЕМИНУЧІ АКТИ ВІДЧАЮ.
9-го червня пароплавство Гамбург-Америка відмовилося оплачувати радіограми пасажирів «Сент-Луїса», і вони відправляли їх за свій кошт. Неминучий акт відчаю відбувся дуже скоро.
О половині п’ятій вечора дванадцять молодих євреїв, очолювані учителем івриту Аароном Познером, спробували захопити корабель. Вони вторглися на місток і зажадали повернути корабель у будь-яку іншу країну, окрім Німеччини, але капітан відрадив їх від подальших дій. Бунт на кораблі – злочин, учасники якого підлягають автоматичному арешту. Замість цього Густав Шредер коротенько пояснив їм, наскільки неможливо дюжині пасажирів захопити такий пароплав як «Сент-Луїс», не кажучи вже про те, щоб управляти їм. Він також сказав, що дуже добре їх розуміє і постарається привести «Сент-Луїс» в Англію. На цьому інцидент був повністю вичерпаний.
Через півгодини капітан наказав усім пасажирам з’явитися в головний зал першого класу, щоб поговорити з ними. Шредер передав: що б не сталося, вони не повернуться в Німеччину – це його остаточне рішення.
У капітана був план. Цього вечора він покликав у свою каюту першого помічника Клауса Остермайєра, завгоспа Мюллера і головного механіка корабля. З усіх пасажирів про план Шредера знав лише доктор Фріц Спенієр, який, почувши, що збирається зробити капітан, порадив не попереджати заздалегідь ні команду, ні пасажирів. Капітан Густав Шредер вирішив посадити «Сент-Луїс» на мілину біля мису Бічі-Хед на південному узбережжі Англії, підпалити його і евакуювати пасажирів на берег.
Цей відчайдушний план ледь не привели у виконання.
[1] Штурмовик (нім. Der Stürmer) – тижневик, який виходив у нацистській Німеччині з 1923 по 1945 рік (з перервами). Видавався в Нюрнберзі гауляйтером Франконії Юліусом Штрайхером. У тижневику друкувалися переважно статті, гасла і карикатури, які збуджували ненависть до євреїв; публікувалися також матеріали проти католиків, великих капіталістів, комуністів та інших «ворогів Рейху».
