Пасажири
Всього на борту «Сент-Луїса» налічується 937 пасажирів. Більшість з них – німецькі євреї. За останні шість років усі вони втратили статус, роботу, дім, заощадження. Усі вони стоять у черзі на отримання імміграційної візи в Сполучені Штати Америки, але ця черга розтягнулася на багато років вперед, які вони сподіваються провести де завгодно, аби не в Німеччині, і з цієї причини вони вирушають на Кубу. Кожен з них покидає батьківщину назавжди. Кожному дозволено узяти із собою десять рейхсмарок готівки (чотири долари) на влаштування нового життя за океаном.
Ніхто з цих людей – половину яких складають жінки і діти – не збирається в найближчому майбутньому повертатися в Німеччину. Проте, згідно з правилами судноплавної компанії, усі вони були вимушені купити зворотні квитки. Цей внесок, пояснили їм, призначається для покриття витрат у випадку виникнення «непередбачених обставин». Після висадки в Гавані пасажири мали отримати квитанції з вказівкою невитраченого залишку. Самі гроші лежали на спеціальному рахунку в Німеччині; якщо люди колись повернуться туди, вони зможуть забрати їх. Зворотну дорогу довелося сплатити навіть тим євреям, яких звільнили з концтаборів з приписом негайно покинути фатерланд.
Жоден пасажир «Сент-Луїса» не піднімається на борт з легким серцем. У кожного за спиною величезна кількість втрат, кожного попереду чекає невідомість…
Капітан
Густав Шредер залишався останнім капітаном у пароплавстві Гамбург-Америка, що досі відмовляється вступити в НСДАП і не носить пов’язки зі свастикою. Він отримав командування «Сент-Луїсом» три місяці тому, успадкувавши пароплав і його екіпаж у двісті тридцять чоловік, дюжина з яких були агентами гестапо і не приховували цього.
Про те, що на нього чекає рейс, фактично повністю набитий єврейськими біженцями, капітан Шредер дізнався лише за десять днів до відплиття.
Судноплавна компанія веліла капітанові закупити для цього рейсу м’ясо дешевше, прибрати з кают предмети розкоші, а з кімнат загального користування – безкоштовні поштові листівки; але капітан великодушно обійшов ці накази, заявивши, що подорож має бути схожою на інші рейси «Сент-Луїса». Крім того, капітан ще перед відплиттям зібрав усю команду і попередив про те, що весь екіпаж корабля має поводитися з біженцями гідно – точно так, як і з будь-якими іншими пасажирами звичайного рейсу. Не усі члени команди розділяли його думку, але Шредер, німець за національністю, був налаштований проти політики нацистів і вимагав поваги до пасажирів попри їх походження.
За наказом капітана завгосп і скарбник корабля Фердінанд Мюллер зробив неможливе, і незважаючи на урізаний бюджет цього рейсу для пасажирів були створені найкомфортніші умови. На кухні найсвіжіші продукти, у каютах найчистіша і відпрасована білизна, попереджувальні і гостинні провідники, а головний зал першого класу Мюллер на час плавання вирішив віддати під синагогу. Кошерної їжі не обіцяли, але можна було вдосталь замовляти страви з риби і яєць. Тобто капітаном корабля було зроблено усе можливе, щоб цей рейс виглядав як звичайний.
Тому євреї, які прибулі на лайнер з материка, де їх не вважали за людей, систематично принижували, били і заарештовували, були приємно здивовані, що, хоча корабель формально є частиною Німеччини, хоча над ним розвівається фашистська свастика і всюди висять великі портрети Гітлера, німці, з якими їм доводиться мати справу, люб’язні, уважні і навіть послужливі.
Відплиття
У суботу, 13-го травня 1939 року, пароплав «Сент-Луїс» вийшов з Гамбурга і, пройшовши Ла-Манш, узяв курс на Біскайську затоку.
Після поневірянь і принижень, що випали на їх долю, подорож на розкішному круїзному лайнері здавалася утікачам справжнім раєм: пасажири веселилися на палубі, досхочу їли і пили вино, танцювали під звуки оркестру і дивилися кінофільми. І найголовніше, перебували в цілковитій безпеці.
Але під час самої подорожі, як з Гамбурзького пароплавства, так і з Куби стали приходити тривожні телеграми суперечливого змісту, загальний сенс яких полягав у тому, що можливість висадки пасажирів на Кубі ставиться під сумнів.
Але про це знав лише капітан, а заколисані безхмарною подорожжю пасажири стали потихеньку оговтуватися, посміхатися і фотографуватися на пам’ять.
Ось група дітлахів на палубі. Ліворуч внизу 12-річний Герберт Карлінер і його брат Вальтер.
Ось Оскар Блехнер. У Німеччині залишилися його батьки і два брати, один з яких заарештований і перебуває в таборі для депортованих євреїв на кордоні Польщі і Німеччини. Батьки відмовилися від’їжджати без нього.
На цій фотографії ліворуч п’ятнадцятирічна Гізела Кнепель (Фельдман у заміжжі), у центрі – її сестра Соня, і їх мама третя ліворуч.
Посмішки, посмішки, посмішки:
Романи:
І дружба:
Гра на музичних інструментах на палубі в шезлонгах:
Катання на роликових ковзанах:
Вечорами в танцювальному залі грає оркестр,
а в кінотеатрі крутять модні фільми.
Завгосп Фердінанд Мюллер навіть розібрався в різних течіях юдаїзму, і в суботу ортодокси молилися в головному залі (портрет фюрера винесли), реформатори – у танцювальному, а консерватори – у гімнастичному.
А в цей час на Кубі президент Брю заявив міністру імміграції, що пасажирам пароплава «Сент-Луїс» згідно з новим законом не буде дозволено зійти на берег, і що усі інші «туристичні» візи, куплені євреями, які ще не встигли оселитися на Кубі, оголошуються недійсними.
Міністр негайно повернувся у свій кабінет, оперативно зв’язався з директором пароплавства Гамбург-Америка і… запевнив його, що усе гаразд, і немає про що хвилюватися.
У блаженному невіданні «Сент-Луїс» продовжував свій шлях у напрямку Гавани.
***
Щоранку капітан Густав Шредер читає зведення німецьких новин. «Сент-Луїс» – на перших шпальтах із самого початку плавання. Тут треба зазначити, що міністр пропаганди, горезвісний Йозеф Гебельс, розробив план як використати пасажирів «Сент-Луїса» у цілях нацистської пропаганди.
Передусім, у момент відплиття на причал відправили фотографів – вони знімали біженців, коли ті сідали на корабель. Фото багатих пасажирів використовували щоб пред’явити світу – погляньте, з євреями в нас поводяться добре, їм дозволено подорожувати куди вони хочуть. Фото бідно одягнених людей, що віддали останні гроші за квиток, мали продемонструвати, що біженці «дикуни» і не заслуговують на те, щоб жити в Німеччині.
Крім того, на Кубу відправили 14 агентів з наказом ширити чутки про пасажирів-біженців – ніби на пароплаві знаходяться не мирні жителі, а небезпечні злочинці і злодії; просячи притулку, вони насправді хочуть відняти роботу в кубинських громадян, і в це більшість кубинців охоче вірили.
У цей час у Німеччині нацистські радіостанції повідомляли німецьким слухачам, що єврейські злочинці тікають з Німеччини з вкраденими грошима. Пропагандисти навіть не прагнули, щоб брехня виглядала достовірною – чим безглуздіші чутки, тим більше людей вірило в них.
Усе це, плюс суперечливі радіограми і відсутність якихось пояснень з боку пароплавства, викликали в капітана недобрі передчуття. Тому він вирішує в таємниці організувати «пасажирський комітет» – групу людей, на яких міг би покластися у випадку непередбачених обставин. Він відразу ж вибирає доктора Фріца Спенієра і адвоката Йосефа Йосефа, який і очолив комітету.
***
БІЛЬШІСТЬ ВАШИХ ПАСАЖИРІВ ПОРУШУЮТЬ КУБИНСЬКИЙ ЗАКОН 937 ЇМ НЕ БУДЕ ДОЗВОЛЕНО ЗІЙТИ НА БЕРЕГ. […] СИТУАЦІЯ НЕ ЯСНА АЛЕ ПЕВНО КРИТИЧНА ЯКЩО НЕ ВИРІШИТЬСЯ ВАШОГО ПРИБУТТЯ. ЗБЕРІГАЙТЕ КУРС І ШВИДКІСТЬ
Отримавши цю радіограму від директора пароплавства, капітан негайно скликав перше засідання пасажирського комітету. І тоді уперше на пряме питання про те, що він збирається робити, якщо отримає наказ повертатися до Німеччини, Густав Шредер пообіцяв зробити усе від нього залежне, щоб пасажири «Сент-Луїса» не повернулися назад в обійми Рейху. Він сказав: «Я надто добре знаю, що там буде з вами».
Так закінчився десятий день подорожі. Попереду чекала гостинна Гавана.
