«Сент-Луїс» – судно, яке стало відомим завдяки так званому «Плаванню приречених» – невдалій спробі єврейських емігрантів потрапити з Німеччини на Кубу і тим самим уникнути переслідування з боку нацистів.
Судно було побудоване в Бремені на верфі «Вулкан» за замовленням Гамбурзького Американського пароплавства, введено в експлуатацію в 1929 році і призначалося як для трансатлантичних подорожей, так і для круїзного відпочинку.
Лайнер виконував до Другої світової війни регулярні трансатлантичні рейси з Гамбурга в Галіфакс (Канада) і в Нью-Йорк, а також круїзні рейси Карибським морем.
***
Проте перш ніж почати розповідь, необхідно описати ту обстановку, що склалась у світі перед початком Другої світової війни і яка призвела в результаті до описаних тут подій.
Після подій Кришталевої ночі[1] – першої масової акції прямого фізичного насильства стосовно євреїв на території Третього рейху, що сталася в ніч з 9 на 10 листопада 1938 року, німецьким євреям стало очевидно, що з Німеччини необхідно від’їжджати якнайшвидше. Одна з небагатьох можливостей, що залишилися, – еміграція в Сполучені Штати Америки, але і вона була обмежена щорічними імміграційними квотами. Люди записувалися в так званий лист очікування і виїжджали в США тільки за підходом черги. В умовах гітлерівського режиму чекати впродовж декількох років або навіть місяців дозволу на виїзд було рівносильне загибелі.
У травні 1939 року близько дев’ятисот німецьких євреїв придбали квитки на пароплав «Сент-Луїс» з наступним рейсом на Кубу, разом з дозволом на тимчасове проживання, розраховуючи вже в безпеці на Кубі дочекатися своєї черги на отримання американської візи.
Квиток коштував дорого, і багато сімей могли відправити за кордон тільки когось одного – з тим, щоб після прибуття він спробував забрати з Німеччини і решту інших. Деякі євреї потрапили на корабель прямо з концентраційних таборів, звідки їх дивом вдалося викупити родичам.
У цей час у Сполучених Штатах все ще відчувалися наслідки Великої депресії, зокрема, був дуже сильний страх втратити роботу. І попри те, що американці знали про те, що відбувається в Європі, вони все одно вважали, що імміграцію необхідно обмежити. Теоретично президент Франклін Рузвельт міг збільшити імміграційні квоти, але подібний законопроект зустрів би лютий опір Конгресу, і президент вважав за краще цього не робити.
Кубинська економіка в 1939 році також перебувала в стані депресії, робочих місць бракувало; у цих умовах антисемітські настрої в кубинців наростали як під впливом німецьких агентів, так і завдяки діяльності Кубинської нацистської партії. Зокрема, 8 травня 1939 року в Гавані була організована масова антисемітська демонстрація, в якій брали участь близько 40 тисяч людей.
Незважаючи на цю обстановку, Мануель Бенітес, голова національного імміграційного відомства, вирішив трохи заробити на лазівці в законодавстві країни – за 150 доларів США кубинські консульства в Європі продавали усім охочим дозволи на в’їзд до країни як туристів. Але це були звичайні туристичні візи, а не дозволи для постійного проживання. Ця сумнівна махінація дозволила Мануелю Бенітесу підвищити свої статки на суму понад півмільйона доларів.
Але 6 травня, за тиждень до відплиття «Сент-Луїса» з Німеччини, ці візи ніякої законної сили вже не мали, оскільки кубинський президент Федеріко Ларедо Брю, почувши про махінації Бенітеса, прийняв поправку до закону, що усувала цю лазівку. Ні команда пароплава, ні пасажири не мали анінайменшого уявлення про те, що вони вирушають на Кубу з документами, які втратили силу ще до початку плавання. Імміграційний департамент Куби, проте, завірив, що усі продані раніше візи дійсні.
Ось з таким, вже не дійсним, дозволом у кишені і вирушають у плавання пасажири пароплава «Сент-Луїс»:
Ніхто з них ще не знає, чим обернеться для них ця подорож.
[1] Кришталева ніч (Ніч розбитих вітрин) – погром (серія скоординованих атак) проти євреїв в усій нацистській Німеччині і частині Австрії 9-10 листопада 1938 року, здійснена воєнізованими загонами і цивільними особами. Напади призвели до того, що вулиці були вкриті осколками скла з вікон синагог, а також магазинів і будівель, що належали євреям.
У результаті агресивної пропагандистської кампанії за одну ніч, в основному гітлерівською молоддю (гітлерюгенд), було вбито 91 єврей, сотні поранені і покалічені, тисячі зазнали принижень і образ, близько 3,5 тис. заарештовано і відправлено до концентраційних таборів Заксенхаузен, Бухенвальд і Дахау. У цю ж ніч були спалені або розгромлені 267 синагог, 7,5 тис. торгових і комерційних підприємств, сотні житлових будинків євреїв. Загальний збиток склав 25 млн. рейхсмарок, з яких близько 5 млн. припало на розбиті вітрини (звідси друга назва «Кришталевій ночі» – «Ніч розбитих вітрин»). Витрати на відновлення збитку і розбір решток зруйнованих синагог були покладені нацистською владою на єврейські громади.
