Праведники світу – (івр. חסידי אומות העולם, – праведники народів світу) – згідно з ізраїльським Законом про Пам’ять Катастрофи (1951), неєвреї, що рятували євреїв у роки нацистської окупації Європи, Катастрофи (Шоа), ризикуючи при цьому власним життям.
У 1953 році в Єрусалимі відкрився національний меморіал Катастрофи (Холокосту) і Героїзму «Яд ва-Шем», який, згідно з ухваленим Кнесетом законом, мав увічнити пам’ять про євреїв – жертв нацизму 1933-1945 рр.
Але окрім цього, закон визначив особливий статус для неєвреїв, які в роки переслідувань рятували євреїв, ризикуючи при цьому власним життям. Цим займається спеціальна громадська Комісія, діюча за дорученням Кнесета, на чолі якої стоїть Верховний суддя Ізраїлю. Частина членів комісії – люди, зобов’язані своїм життям тим, хто їх врятував у роки Другої світової війни. Обов’язок Комісії – знайти усіх, хто надавав допомогу євреям за часів Холокосту.
Сьогодні «Яд ва-Шем» – це центр досліджень, присвячених трагічній історії Холокосту. Відтоді пошук людей, які надали допомогу євреям у роки нацизму, перетворився на добре організовану систему.
На честь кожного визнаного праведником – проводиться церемонія нагородження, на якій самому праведникові або його спадкоємцям вручається почесний диплом і іменна медаль, на якій двома мовами – івритом і французькою, – вигравійований напис:
- У вдячність від єврейського народу.
- Хто рятує одне життя, рятує весь світ.
Це відповідає відомому висловлюванню з Талмуда: «Всякий, хто врятував життя хоч би одній людині, все одно, що врятував цілий світ». Йдеться про людей різних країн, чия допомога була вільна від якихось корисливих спонукань і була зроблена з ризиком для власного життя.
Імена рятівників заносяться на Стіну шани і на їх честь садиться вічнозелене дерево на Алеї праведників. На табличці в дерева – ім’я рятівника. Алея вічнозелених дерев з пам’ятними дошками відтоді стала символом не лише скорботи, але і незгасної сили добра, що тріумфує над злом, незважаючи на усю його силу.
Єврейський народ вирішив увічнити пам’ять усіх без виключення рятівників євреїв, не розділяючи їх на тих, хто врятував тисячі і тих, хто врятував хоч би одного єврея.
Звання Праведника світу присуджується при відповідності наступним критеріям:
- Активна участь у порятунку одного або декількох євреїв від небезпеки негайного знищення або депортації в табори смерті.
- Рятівник усвідомлював і мав на увазі саме порятунок єврея.
- Дії рятівника не були мотивовані отриманням грошової винагороди або іншої компенсації і якщо він брав гроші, то лише для того, щоб забезпечити успіх порятунку, а не з метою збагачення.
- Допомога несла загрозу для життя рятівника або життя членів його сім’ї (за надання допомоги євреям у більшості випадків рятівникам загрожував розстріл). В особливих випадках береться до уваги економічне і громадське благополуччя рятівника (для багатьох дипломатів допомога євреям означала кінець їх службової кар’єри. На превеликий жаль, турбота про людей ніколи не була пріоритетним завданням дипломатії. Виключенням з цього прикрого правила можуть служити лише приклади Іспанії і Швеції. Уряди цих держав всіляко допомагали на дипломатичному рівні порятунку євреїв під час Другої Світової війни).
- Усе перелічене підтверджується свідченнями тих, хто вижив; тих, кому була надана допомога, або наявністю перевірених архівних документів, що підтверджують факт порятунку і його обставини.
Праведники світу – живий доказ того, що немає ситуацій, коли в людей не залишається можливості морального вибору. Така можливість є завжди. Багато хто з цих людей розплатився за свою допомогу євреям тюремним ув’язненням, концтабором, убогістю або самим життям. Це був непростий вибір, але вони зробили його. Сам факт їх існування – доказ того, що і в нелюдських умовах можна залишатися людиною.
Обов’язок шанування Праведників світу і їх подвигів лежить не лише на поколіннях, що живуть нині, але і на усіх їх нащадках. Це не просто слова, а офіційна позиція держави Ізраїль.
