В Адама з Євою не було храму (якщо їм не вважати весь Едемський сад), не було обрядів і теології, але був зв’язок з Богом. Незважаючи на відсутність пізнання добра і зла, їх свобода надала можливість відпасти від Бога і пізнати зло, а з ним і добро (одне неможливо пізнати без другого). Ми ж народжуємося (дякуючи прародителям) із вже генетично закладеним у дусі злом (не просто з можливістю згрішити, як у Адама). У своєму житті відчуваємо і пізнаємо зло в його природі і силі і, маючи свободу і віру, приходимо осмислено від зла до добра, до Бога і спасіння. Не можна сказати, що ми спочатку в гіршому стані або становищі, ніж були перші люди в раю. Вони згрішили, незважаючи на близькість до Бога. Ми ж, згрішивши, приходимо до Нього вірою, не бачачи і не чуючи Його, подібно до Адама, але виявляємося стійкішими (почитайте біографії мучеників).
Адам втратив рай, але не втратив спасіння і вічного життя з Богом. Відпавши одного разу, він мав можливість повернутися до Творця, але вже іншою дорогою, бо повернення в земний рай вже не було. Ми також падаємо і спотикаємося у своєму житті, але знову повертаємося до «охоронця душ наших» і знову набуваємо миру і спасіння. Невинний стан душі, цей «земний рай», ми втрачаємо при першому усвідомленому гріху і повернутися в нього не можемо, та і не треба. Ми повинні подорослішати, пізнати добро і зло, і усвідомлено вибрати добро і любов до Бога.
***
«…бо Він обрав нас у Ньому раніше створення світу, щоб ми були святі й непорочні перед Ним у любові, наперед призначивши усиновити нас Собі через Ісуса Христа, за благоволінням Своєї волі» (Еф. 1:4-5).
Люди часто ставлять питання, чому Бог, заздалегідь знаючи про гріхопадіння перших людей, не запобіг йому. Чому допустив?
Дивне, проте, питання, якщо врахувати, що його ставлять люди волелюбні, які не терплять посягань на особисту свободу. Звісно, люди готові терпіти певне обмеження свободи, якщо воно доцільне і регулює нормальне життя суспільства. Люди готові підкорятися законам і знають, чим загрожує їх порушення. Усе це сприймається нормально, але коли мова заходить про Адама, їм чомусь здається, що в тому разі усе мало бути по-іншому. Так, люди мають свободу, можуть скористатися нею порушуючи закон, і якщо будуть відповідні умови, то ніхто їм не зможе перешкодити і ніхто не покарає. Але це у світі людей, Бог же усе бачить і знає і міг «схопити» протягнуту до забороненого плоду Євину руку. Так чому Він цього не зробив?
У Бозі як Абсолюті немає недоліків і нестачі чогось, але одного разу (не знаємо чому) Він вирішив створити людину і всесвіт, щоб помістити в нього вінець Свого творіння. Бог створював Собі ДІТЕЙ, а не акваріум або тераріум для забави. Якщо стане зрозумілим саме це, то у світлі цього проясниться і усе решта. І те, що створення саме дітей це процес, що супроводжується певними чинниками і направляється певними умовами. І розтягнутий у часі.
Земний рай був тимчасовим притулком перших людей. Після неминучої втрати раю Адам з Євою приступили до розмноження. Людство наповнювало землю, але воно було грішним і через це не могло бути зі Святим Богом. Але Бог у Христі розв’язав проблему гріхів і відкрив вхід у Вічний Рай, у Свою присутність. Саме там і місце для дітей Божих.
Бог створив людей, і вони є Його творінням, але щоб стати Його дитям, треба народитися. Народитися згори. Коли ми народжувалися в цей світ, ніхто не запитував у нас, хочемо ми цього чи не хочемо, але народження згори, духовне народження відбувається обов’язково за нашого бажання.
Щоб народитися згори, необхідно зробити усвідомлений, вільний крок до Бога, необхідно полюбити Його у відповідь на Його любов. Саме любов лежить в основі стосунків Отця з дітьми.
