«Ось, Я посилаю ангела Мого, і він приготує путь переді Мною, і несподівано прийде у храм Свій Господь, Якого ви шукаєте, і ангел завіту, Якого ви бажаєте». (Мал. 3:1).
Шукаєте, бо втратили. Свого часу наша прародителька Єва під час розмови із спокусником відчула, що їй чогось бракує. І це була правда, дійсно, коли людина відводить погляд свого духу від Бога, а Єва перебувала на той момент саме в такому становищі, то їй починає чогось бракувати. Дерево пізнання добра і зла здалося першій жінці жаданим («бажаєте…»), бо «дає знання». Єва не знала, що саме вона не знала і що хотіла дізнатися, але після куштування отримала достовірне знання… про втрату Бога.
От так і живемо відтоді у вічній нестачі смутно усвідомлюваного «чогось», у відчутті недосконалості, що оточує нас, у вічному пошуку щастя, що вислизає, про що не маємо чіткого поняття. При цьому знаємо, що так не має бути…
Але вже на самому початку Бог сказав змію таємничі слова: «І ворожнечу покладу між тобою і між жінкою, і між сіменем твоїм і між сіменем її; воно буде уражати тебе в голову, а ти будеш жалити його в п’яту». Сіменем її! Упродовж історії людина чекала Спасителя, особливо обраний Богом Ізраїльський народ, якому Бог через пророків відкривав факт швидкого приходу Месії. Але Він прийшов несподівано, несподівано для тих, хто чекав?!
Не побачили, не дізналися, не були готові до приходу Очікуваного. Тільки праведний старець Симеон і престаріла пророчиця Анна побачили в Немовляті Спасителя світу, інші, що перебували в храмі, а ця зустріч відбувалася саме в цьому осередді релігійного життя Ізраїлю, – виявилися духовно сліпими. Як і пізніше, коли в тридцятирічному віці Бог, що Утілився, переступив поріг Свого храму, про що передбачав пророк Малахія. Упродовж усього земного служіння Божого Сина Йому опиралися, не пускали у свої міста, намагалися скинути зі скелі, побити камінням і врешті-решт – розіп’яли. Розіп’яли саме СВОЇ! Обраний народ, що оберігається, благословляється Богом упродовж багатьох віків. Але так вже було завжди, вони були більше в спротиву і відступі від Бога, ніж у близькості до Нього.
Саме на Голгофі древній змій ужалив Сім’я жінки в п’яту, але там же Христос уразив сатану в голову. І розбив окови смерті при Своєму воскресінні. Але чому для тих, хто шукав і бажав, прихід Христовий виявився раптовим?
Шукаєте – це добре, але де? Бажаєте – це теж добре, але чого? Шукати і бажати КОГО? Знайти можна тільки Христа, усі інші пошуки не увінчаються успіхом, це те саме, що шукати порожнечу.
Коли Христос народився у Вифлеємі Іудиному, то Марія сповила Немовля і поклала в ясла, «бо не було їм місця в гостиниці». У цьому уся і справа. У серці (готелю) людському немає місця Синові Божому…
У нашому серці може знайти і знаходить притулок безліч людей, явищ і речей. У цьому готелі ми відводимо кімнати для друзів, родичів, зірок кіно і музичної індустрії. Для улюблених речей, хобі, звичок та іншого, але не для Христа? Хоча ні, для Нього теж знаходимо куточок. Хтось відводить Йому кращі апартаменти. А хтось навіть цілий поверх. Але сам залишається хазяїном усього готелю. Поки залишаємося власниками свого серця, не буде там Христа. Необхідно віддати Йому увесь готель, усе своє серце, з усім його вмістом (сім’єю, родичами, друзями…), тільки в такому разі ми будемо Христовими, будемо спасенними. Усе інше тільки гра в християнство. Коли Христос буде хазяїном цього «готелю», тоді близькі нам люди, що знаходяться в ньому, дійсно матимуть сервіс і обслуговування на висоті п’яти зірок. Їм не буде тісно в нашому серці…
І другий прихід Ісуса Христа не застане нас зненацька, не буде для нас раптовим.
