Особисті стосунки християнина з Богом це найглибші, найдуховніші, найінтимніші пласти його особи, це те місце, куди «впав камінь». Але камінь, що впав у воду, робить безліч кіл. Ці кола, чим далі від місця падіння, тим меншій чинять вплив. Вони втрачають силу і потугу, але, проте, вони є. Яке місце в житті християнина може або має займати те, що оточує його, але не має прямого відношення до християнства? Наприклад, світська культура (музика, література, кіно).
Є ті, що навідріз відмітають усе нехристиянське, більше того, вони не усе приймають і з цілісного християнства (тільки «своє»). Але на практичній площині ця позиція має «вади». Її неможливо утілити в життя в чистому вигляді.
Є сфери життя, в яких ми взагалі не ставимо дилему християнське – нехристиянське. Це сфери загальнолюдські, і вони стосуються не лише зовнішнього життя і нашого тіла (наприклад, їжа; нас не хвилює, хто виготовив консерви: християнин або сатаніст), але і проявів душі, наприклад емоцій: нас об’єднує чиєсь горе або радість.
Ми не з’ясовуватимемо, хто написав картину «Сосновий бор» або «Дев’ятий вал», якщо вона нам подобається, ми повісимо її репродукцію на стіну в кімнаті. Але якщо нехристиянин співає, наприклад, про любов, то деякі навіть слухати не стануть, яка б при цьому не була красива музика, проникливі слова і який б співак не мав голос (можна подумати, у християнстві немає любові між чоловіком і жінкою). Зовсім не означає, що усе, на чому не стоїть відбиток «християнське», це гріховне, порочне і зле. Є безліч прекрасних пісень про рідний край, матір, дітей, дружбу… Так, без них цілком можна обійтися, їх можна зовсім не слухати, як і нічого не читати і не дивитися, і бути при цьому спасенним. А хто сказав, що мистецтво дане для спасіння безсмертної душі? Хоча вказати на Спасителя може…
Був час, коли християнською піснею називалися пісні про Христа, Бога, небеса. Усі інші теми були під табу. Але років двадцять тому деякі першопроходці стали співати про любов до дружини і були холодно зустрінуті ревнителями Божественної любові (неначе вони самі не мали дружин або не любили їх). Сьогодні це стало нормою і нікого не бентежить (особливо дружин). Можна, виявляється, привчити…
Та сама історія з кіно. Є безліч хороших, добрих, повчальних фільмів, знятих, скажімо так, не парафіянами якоїсь церкви. Ці фільми можуть оповідати про звичайні і природні явища з життя людини. Чи природи. Чи тварин. Чи ще чогось, що не має прямого посилання на Бога і спасіння. Але що б не показували на екрані, будь то життя людей або світ природи, усе це побічно стосуватиметься і показуватиме Творця, навіть якщо знімалася картина не християнськими кінематографістами і не ставилася саме така мета.
Сказати, що читати, слухати і дивитися можна тільки створене християнами, це означає визнати за усіма іншими відсутність хоч чогось нормального і хорошого, а це вже абсурдно саме по собі. Так, до Спасителя може привести тільки Його ж Слово (Біблія), але на Землі ми живемо в трьох площинах: духовній, душевній і плотській. І в кожній площині є свої фахівці і знавці. Ось до них і звертаємося за певним знанням або навіть просто почуттями і емоціями, які дарує, приміром, та сама музика або картина.
