«Коли ж перестав навчати, сказав Симонові: відпливи на глибину і закиньте сіті свої для лову. Симон сказав Йому у відповідь: Наставнику, ми трудилися всю ніч і нічого не впіймали, але за словом Твоїм закину сіть. Зробивши це, вони наловили дуже багато риби, аж проривалася сіть у них. І дали знак друзям з другого човна, щоб прийшли допомогти їм; і прийшли, і наповнили обидва човни так, що вони почали тонути» (Лк. 5:4-7).
У почутій мною проповіді з цього місця Євангелія один служитель церкви вивів два принципи:
- Без Бога немає успіху. З досвідом рибалок, але без Христа учні всю ніч марно провели на морі. Що б людина не робила і не створювала (сім’я, бізнес, служіння), без Христа усе це приречено на невдачу.
- Щоб заробити благословення, потрібен послух Христові.
Проповідник багато часу і ораторської майстерності присвятив доказам першого принципу. Тут і негативний приклад блудного сина, і атеїстичного Радянського Союзу, що намагався без Бога побудувати комунізм (можна подумати, з Ним вони обов’язково побудували б). І багато чого іншого… Коротше, він виклав слухачам популярне християнство: «Христос дає успіх!» Звичайно, якщо будеш абсолютно Йому слухняний (із слів цього проповідника).
У принципі служитель говорив істину, але він вимовив тільки назву книги, не відкривши самої книги. Для повноти картини бракувало певної конкретизації, без неї ж подальша думка може понестися в протилежному від істини напрямку.
Перше, що необхідно прояснити, це ідентифікувати «успіх» і в якійсь мірі його синонім «благословення». Якщо узяти «успіх» у загальноприйнятому значенні цього слова, з чим багато християн погодяться, то ця красива і так багатьма бажана теорія розбивається об жорстоку практику життя, що оточує нас. Озирніться навколо, який відсоток щирих християн серед тих, кому дістався «успіх»? «І сказав Йому диявол: Тобі дам усю оцю владу над усіми цими царствами і славу їх, бо вона мені передана, і я кому схочу, даю її… якщо Ти поклонишся мені» (Лк. 4:6-7). Виходить, диявол дає більше Бога? Якщо говорити про земний успіх, то так[1].
Але цей «успіх», по-перше, суєтний, має тимчасове обмеження; по-друге, він оманливий, і цим згубний. Людина, поставивши його кінцевою метою життєвих спрямувань, ніколи не заспокоїться і завжди прагнутиме підгребти під себе все більше і більше благ, оскільки «успіх» не має меж і пересичення йому не знайоме. Скільки б людина не мала в предметно-грошовому еквіваленті, усередині в неї не буде миру, якщо вона саме в цьому усьому намагається набути миру, спокою, радості і блаженства. А в чому ж ще, якщо людина не знає Христа… Людина, яка не знає Бога, намагається упіймати успіх власними руками. А деякі християни хочуть отримати його з рук Христових. Мета одна, способи досягнення різні.
Варто запитати: куди подіти мільйони християн, що страждали, хворіли, поневірялися, мали нужду, зазнавали переслідувань і тому подібне. Невже вся річ у тім, що вони не були слухняні Христу? А якщо вони, навпаки, виявили абсолютний послух Христу (до чого закликав проповідник), Який сказав «відмовся від земного успіху»? Чи Христос не може до цього призвати? Петру, що провів безсонну ніч, слово Христа закинути сіті теж здалося недоречним…
Проповідник не дочитав історію з рибами і рибалками до кінця. Апостол Петро вжахнувся від цього лову риб («Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!»), але Христос відповів йому: «Не бійся, віднині будеш ловцем людей» (Лк. 5:8-10). І наступний вірш оповідає, чим закінчилася уся ця історія: «І, витягнувши обидва човни на берег, залишили все і пішли за Ним». Залишили човни, рибу (увесь цей «успіх») і пішли за Ісусом! Вони усвідомили своє нове, важливіше призначення («ловити людей») і пішли за Перлиною, за дійсним, а не уявним Успіхом. За Тим, Хто Сам по Собі є Благословенням, окрім Якого шукати ще якесь благословення безглуздо. Порівняно з Христом будь-яка «велика» мета перестає бути такою. Будь-яке глибоке спрямування, що захопило нас окрім Христа, є спрямуванням в нікуди.
«Але те, що для мене було перевагою, заради Христа я вважав за ніщо. Та і все я вважаю за ніщо заради переваги пізнання Христа Ісуса, Господа мого: для Нього я від усього відмовився і все вважаю за сміття, щоб придбати Христа». (Флп. 3:7-8). Закликають бути слухняним Христу для чого? Щоб мати успіх. Але Павла світський успіх взагалі не цікавить, він від нього відмовляється як від сміття. Для чого? На так поставлене питання – важко відповісти. Але легко знаходимо відповідь у словах «для НЬОГО». І далі: «Щоб пізнати Його і силу воскресіння Його, і участь у стражданнях Його, уподібнюючись смерті Його, щоб досягти воскресіння мертвих» (в. 10-11). О це гідний предмет прикладання усіх наших сил. У цьому досягти б успіху…
[1] Це чудово демонструє 72-й псалом Асафа: «…Я позаздрив безумним, бачивши добробут беззаконних. Бо нема їм страждання, й до смерти їхньої міцні сили їхні. У трудах людських їх нема, і не знають вони людської біди. Тому-то гордість підняла їхню пихатість, і, як в одежу, одягаються вони у неправду та нечестя свої. Пливе, наче олива, неправда їхня, живуть за похотями свого серця. З усього глузують, зневажливо говорять про Бога, звисока розмовляють. До небес підносять уста свої, і язик їхній обходить землю… І ось ці нечестивці завжди живуть у достатку і примножують багатство».
Нічого не змінилося в цьому плані і за декілька тисяч років після написання цих спостережень: нечестиві усе так само благоденствують, множать багатство, керують життям, вичавлюють з нього усе. Це усе свідчить про помилковість знаку рівності між «земним успіхом» і «благословеннями Божими». Асаф зумів зрозуміти це, тільки коли увійшов до святилища, де Бог показав йому кінець нечестивців, після чого левіт розкаявся в тому, що позаздрив їм.
