«І страхом Господнім сповниться, і буде судити не за поглядом очей Своїх, і не за слухом вух Своїх вирішувати діла. Він буде судити бідних за правдою, і діла страдників землі вирішувати за істиною; і жезлом уст Своїх уразить землю, і духом уст Своїх уб’є нечестивого. І буде опоясанням стегон Його правда, і опоясанням крижів Його – істина» (Іс. 11:3-5).
Якщо зіставити деякі випадки, описані в Біблії, що сталися з різними людьми в різний час, то при суто зовнішній оцінці можна дійти висновку про невинність однієї людини і провину другої; але Бог чомусь карав першу (як для нас, навіть надто суворо), а другу виправдовував. Цікаво, чому? І це не дозвільний інтерес, адже ми можемо опинитися в подібних ситуаціях і треба знати, що на нас чекає і чому.
«Один же чоловік, на ім’я Ананія, з жінкою своєю Сапфирою, продав маєток, і затаїв з ціни, з відома і жінки своєї, а деяку частину приніс і поклав до ніг апостолів. А Петро сказав: “Ананіє! Навіщо ти попустив сатані вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духові Святому і втаїти з ціни за землю? Чи не твоїм було те, що ти мав, і чи не ти володів тим, що одержав від продажу? Hавіщо ти поклав у серці своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Богові”. Почувши ці слова, Ананія впав мертвим; і великий страх охопив усіх, хто чув це» (Деян.5:1-11). (Така ж доля спіткала і Сапфиру, що підійшла пізніше)
«Всюди ходять чутки, що у вас з’явилося блудодіяння‚ і то таке блудодіяння, якого немає навіть і у язичників, що хтось за жінку має жінку батька свого. А ви загордилися, замість того, щоб плакати, і того, хто вчинив таке, вилучити з середовища вашого» (1Кор.5:1-5).
От дивна справа, чоловік з дружиною померли за маленьку грошову махінацію, за обман, пов’язаний з грошима, а якийсь християнин, що обігнав по розпусті навіть язичників (майстрів у такій справі), живий та здоровий, як і його співмешканка. У першому випадку усі свідки події дуже перелякалися, а коринф’яни крізь пальці дивилися на розпусника, більше того, навіть загордилися (ні сорому, ні страху, ні розкаяння).
Взагалі досвід первоапостольскої церкви унікальний і неповторюваний і перший випадок особливо підтверджує це. У той момент церква тільки зароджувалася, була в дитячому стані і для її захисту, втім, як і для швидкого дорослішання, була потрібна і велика кількість чудес (дієвих і які про багато що свідчать в єврейському середовищі), і збереження святості, щоб гріх, що проник у церковне середовище, не знищив молодий пагін віри.
В історії євреїв Бог завжди діяв за допомогою чудес і знамень, і про Месію вони знали, що коли Він прийде, то буде засвідчений ними. І пов’язані вони будуть із землею і плоттю: обітована земля дасть молоко і мед, а тілесні недуги будуть зцілятися. Тому Яків, єпископ Єрусалимської церкви, писав у своєму посланні, адресованому одноплемінникам, про спосіб отримання зцілення, при якому задіються пресвітери, єлей і віра. Але вже Павло, апостол язичників, який діяв трохи пізніше нульового становлення церкви, хворому Тимофію пропонував інший спосіб рішення його «частих недуг» (1Тим. 5:23). Єрусалимська церква була ще в обіймах юдаїзму з усіма його обіцянками (земними), заповідями і законом (включаючи обрізання і дотримання суботи). Певний час народжене християнство було ще залежне від батьків, закон і благодать були взаємно проникливі, але час і церква, яку втілював Павло, вже вийшли з цього стану. Павло був «дорослим», і як дорослий він мав оцінку, що відрізняється від юдаїзму, з яким радикально порвав.
Закон повністю переноситься у сферу духу, а обіцяння торкаються неба. Чудеса і знамення перестають відігравати роль, що вказує, направляє і доводить. Не вони передують вірі («віра від слухання, а слухання від слова Божого»), а віра передує чудесам. Без віри неможливо ні догодити Богові, ні спастися. Без чудес же усе це можливо, адже Іоанн Хреститель, ця найбільша людина (за свідченням Христовим), не здійснив взагалі жодного дива (Ін. 10:41).
Але повернемося до наведених прикладів. Обидва випадки повчальні і про багато що свідчать. Якби на усі гріхи Бог включав довготерпіння (як у Коринфі), то людина взагалі втратила б всякий страх. А якби кожен християнин, і тим більше «не навернений», після гріха падав би мертвий, то людство давно б вимерло, але Благий Бог довготерпеливий і багатомилостивий, Він чекає і милує людину, і розпусник з Коринфа підтвердження цьому.
Приклади з Біблії спеціально вводять людину в стан невідання. Вона не знає, що чекає на неї в кожному окремому випадку. Але існування обох вірогідностей: або померти після гріха, або, отримавши ще один шанс для покаяння, залишитися жити, примушують людину перебувати в тонусі і не грати в лотерею з Богом. Ясно і не двозначно прописано в Біблії одне: «не гріши зовсім».
Ананія і Сапфира збрехали не людям, але Духові Святому… Людина, граючи з людьми, забуває про те, що за всім стоїть Бог. Це рокова забудькуватість і смертельна помилка. Що сталося з цією парою тут, на землі, має прообраз того, що чекає подібних людей (які брешуть Святому Духові) у вічності… Не дай Бог опинитися на їхньому місці!
