«Не бійся, мале стадо!» (Лк. 12:32). «У любові немає страху, але довершена любов проганяє страх, бо страх має муку» (1Ін. 4:18).
Християнин, який пережив духовне народження, повинен і боятися, і не боятися. «Не бійтеся, якщо ви боялися; але якщо ви не боялися, бійтеся» (Б. Паскаль). Не йдеться про те, щоб взагалі не боятися, але має бути ясність: який саме страх, що боятися і чого не боятися. Природа Божого страху при усій зовнішній схожості з людським почуттям страху (якби не було схожості взагалі, то використовувалося б інше слово) має відмінність. У страху Господньому немає муки: «Церкви ж по всій Юдеї, Галилеї та Самарії мали спокій, навчаючись та перебуваючи в страху Господньому» (Діян. 9:31). Він позитивно впливає і дає добрі результати: «Страх Господній додає днів» (Прит. 10.27); «Страх Господній – джерело життя» (Прит. 14:27); «Страх Господній відводить від зла» (Прит. 16:6); «Страх Господній навчає мудрости» (Прит. 15:33); «Страх Господній веде до життя» (Прит. 19:23).
«Вислухаємо сутність усього: бійся Бога і заповідей Його дотримуйся, тому що у цьому все для людини» (Еккл. 12:13). А яка ж перша і найголовніша заповідь? «Господь Бог наш є Господь єдиний. І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, – ось перша заповідь!» (Мк. 12:29-30).
Для гордої людини, що вірить тільки в себе (за її необдуманими словами) і не визнає над собою жодних авторитетів і жодної надприродної істоти, принизливо боятися, просити і вірити. Але можна подумати, що вона ніколи нічого ні в кого не просить, а тільки бере, коли захоче. Чи нікого і нічого не боїться. І в ніщо і ні в кого не вірить. Такі люди існують тільки у власній уяві. Єдине, що можна стосовно них стверджувати: вони ніколи НЕ займалися самоаналізом у зв’язку з цими твердженнями. Займися цим, вони б у собі (на подив) виявили багато і страху і віри.
