«Бо ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Ісус Христос. Чи будує хто на цій основі із золота, срібла, дорогоцінних каменів, дерева, сіна, соломи, – діло кожного виявиться» (1Кор. 3:11-13).
Християнство засмічене великою кількістю непотрібних і неважливих речей як у понятійній сфері, так і в обрядовій, що визнається майже усіма. Але звичайно це відносять на адресу інших деномінацій, у своїй же усе обґрунтовано і потрібно, усе згідно Писання. Така позиція цілком узгоджується з людською природою. Хоча треба визнати заради справедливості, що вистачає і тих, хто визнає засміченість і у своїй деномінації, хто визнає анахронізмом колись непорушні постанови і «заповіді», але в них бракує сміливості, щоб їх скасувати, мудрості, щоб скасування пояснити і зробити її як можна більш безболісною (повна безболісність – це сфера фантастики).
Цю засміченість помічають і зовнішні стосовно християнства, але при цьому обізнані люди. Для них здається, що це прояв слабкості християнства і аргумент на користь його неістинності. Це походить від нерозуміння самого християнства і його суті. Суть християнства полягає не в безлічі дрібних і великих догм, і тим більше не в обрядовій складовій, а в особі Ісуса Христа і особистих стосунків з Ним.
Той, хто має близькі, довірчі стосунки з Богом, не звертає уваги на масу другорядних питань і усіляких нашарувань, що не впливають і не визначають основні моменти. Він дивиться в корінь. Він знає і має у своєму дусі фундамент, і це головне, а з яких і скількох цеглин зводиться сама будівля, це не так вже важливо. Християнство може існувати з масою дрібних моментів, як і може існувати без них, але якщо забрати фундамент, уся будівля рухне і розсиплеться.
Бог допускає таку різноманітність у християнстві, не перешкоджає виникненню питань, що засмічують, через наявність християн, для яких ці питання зовсім не питання. І ці проблеми зовсім не проблеми. А якщо не питання і не проблеми, то навіщо з ними воювати (з боку людини) або їх не допускати (з боку Бога).
