«Бажаю, браття, аби ви знали, що те‚ що зі мною сталося‚ послужило більшому успіху благовістя, бо моє ув’язнення за Христа стало відомим усій преторії та всім іншим, і більшість з братів у Господі, підбадьорившись кайданами моїми, почали сміливіше, безбоязно проповідувати слово Боже» (Флп. 1:12-14).
Блез Паскаль ділив людей на чотири групи: 1) люди звичайного рівня; 2) люди освічені; 3) філософи – подив усіх; 4) християни – подив філософів. Я додаю п’яту групу: святі – подив християн.
Я – звичайний християнин, тому, дивлячись на святих, відразу відчуваю подив (потім слідує захоплення та інші емоції). Мене дивує, що ув’язнення Апостола Павла в темницю за проповідь підбадьорило інших проповідників, надало їм мужності і сміливості. Захід, призначений викоренити свідоцтво про Спасителя, породжує ще більшу хвилю євангелізації. Це один з багатьох парадоксів християнства, його авангарду – святих Божих людей. Мене дивує Апостол Павло, що вирішив всупереч попередженню пророка про свій арешт по приходу в Єрусалим все одно йти туди: «Я не тільки хочу бути в’язнем, а готовий померти в Єрусалимі за ім’я Господа Ісуса» (Діян. 21:10-13). І це не єдиний випадок, що вражає мене в Павлові, усе його життя це суцільний парадокс і плавання проти течії.
Мене вражають учні, які «розграбування майна …прийняли з радістю» (Євр. 10:34). Я розумію (як простий християнин), що цей грабунок треба було прийняти із смутком або можна було зустріти із спокоєм як результатом крайньої напруги духовних сил (теоретично я розумію, що в тій ситуації це необхідна реакція), але з радістю…
Коли до Франциска Ассізького засмученим прийшов один з його братів, який попався грабіжникові, що відібрав у нього верхній одяг, то отримав вказівку негайно наздогнати кривдника і віддати йому і нижній одяг… Це що таке? – запитую я в себе здивовано. Ми (нормальні християни) знаємо, що в певних місцях Писання не можна розуміти буквально, і ми надто ретельно додаємо до чесноти розсудливість, тому величезний альтруїзм Франциска сильно дивує.
І знову вражаючий Апостол Павло: «…і, як знаємо, що, поки живемо в тілі, ми відсторонені від Господа, – бо ми ходимо вірою, а не видінням, – сміливість же маємо і бажаємо краще вийти з тіла і оселитися в Господа» (2Кор. 5:6-8). «…Маю бажання визволитися і бути з Христом, бо це незрівнянно краще» (Флп. 1:23). «Бо для мене життя – Христос, і смерть – надбання» (Флп. 1:21).
Повторюся, я простий християнин і боюся смерті, але теорію знаю чудово: «смерть – надбання» і там «незрівнянно краще». Хоча зустрічав християн, що шкутильгають на обидва коліна навіть у теоретичних питаннях про смерть і життя. Здавалося б, у дуже простих питаннях…
