За словами американського психолога Гордона Олпорта (1893-1967), психічно хвора людина має проблеми в усіх трьох тимчасових напрямах: вона жалкує за своїм минулим, ненавидить своє сьогодення і страшиться свого майбутнього. Цікаво, як ці проблеми анігілюють[1] когнітивна психологія, психоаналіз, біхевіоризм, гештальтпсихологія та інші психологічні школи? Звісно, як вивести людину із згубного стану, єдиної думки в них немає. Не можуть також і похвалитися великими результатами. Як повернути або дати, якщо їх у людини ніколи не було: цілісність особи, душевний мир і спокій, світла надія, радість буття? Як і хто може це зробити?
Ісус Христос САМ дає усе перераховане і таке бажане людиною: Христос дарує прощення за минуле, надає сенс сьогоденню, дає надію на ближнє майбутнє (земне буття) і вічне життя. Він дає усе це, але чому так мало приходять до Нього за цими дарами? Відповідь треба шукати явно не у фрейдистів. І не тому, що вони відправлять до дитинства, до пригнічених бажань, до підсвідомого, до снів… вони не говоритимуть про Христа взагалі (з великим задоволенням вони обговорять Едіпа або Озиріса). Та і навіщо до них йти, якщо можна прийти до Самого Христа? Прийти в будь-якому місці і в будь-який час…
[1] Анігіляція (лат.) – перетворення на ніщо, знищення
