«Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: раб не більший за господаря свого. Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас» (Ін. 15:20), – зважаючи на це, не варто дивуватися, чому Христові послідовники протягом усієї історії Христової церкви так само зазнають гонінь: чи то з боку світу цього, чи то з боку людей, які вважають, що вірують у Бога… Між іншим, про це Спаситель попереджав теж: «Прийде навіть час, коли всякий, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові» (Ін. 16:2). Але все одно, читаючи, чуючи те, що зазнали люди лише за те, що сповідували Христа Господом і Спасителем, стає якось ніяково та мимоволі задаєшся питанням: А хіба люблячий Бог не міг вдіяти якось інакше? Хіба Він не міг відвернути всі ці жахіття, які свого часу спіткали Його дітей?
Ясна річ, що міг. І багато що Він відвертав і відвертає, адже ми знаємо лише про те, що сталося, а не те, що могло статися. Але вся річ у тім, що світ у своїй основній масі не хоче прийняти Благої Звістки і через це намагається позбутися її будь-яким чином: «Світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі» (Ін. 3:19,20). Через це світ намагався вбити Христа, і через це світ намагається позбутися Його послідовників. Отже, нічого не змінилося за останні дві тисячі років (див. Еккл. 1:9). Але варто вказати ще на три моменти, які вислизають з нашої уваги, коли заходить мова про мучеників, сповідників Христових.
Момент перший: «Вас спіткала спокуса ніяка інша, тільки людська; і вірний Бог, Який не попустить вам, щоб ви були спокушені більше, ніж можете, але разом із спокусою дасть і полегшення, щоб ви могли перенести» (1Кор. 10:13), – отже, вінець мученика Господь дає тим, хто може його понести, інших людей, які не здатні витримати таких випробувань, ці самі випробування оминають.
Момент другий: зазвичай ті суспільства, в яких послідовники Христові страждають за віру, не дуже толерантно ставиться взагалі до будь-якого людського життя. І якщо послідовник Христовий отримує Божу підтримку, то на що розраховувати людині, яка потрапила в лещата режиму не за віру, а за якісь явні чи зовсім вигадані злочини? Кажуть муки, коли людина страждає не знаючи за що вона власне страждає, бувають сильнішими за фізичні страждання.
І, нарешті, третій момент: ефективність, яку приносять муки сповідників Христових у справі поширення Благої Звістки. Це чудово ілюструє наступна історія: «Під час першого допиту в Плоєшті я сказав офіцеру, який погрожував убити мене: „Шановний пане, дозвольте мені пояснити, як я бачу дану ситуацію. Ваша головна зброя – убивати. Моя головна зброя – умирати. Ви знаєте, що записи моїх проповідей поширилися по всій країні. Якщо ви вб’єте мене, на них з’явиться моя кров. Усі знатимуть, що я вмер за проповідь Євангелії, і кожен, у кого є ці записи, візьме їх і скаже: „Я краще послухаю ці проповіді ще раз, бо ця людина була щира в тому, що говорила; вона підтвердила свої слова власним життям“. Тому, шановний пане, мої проповіді звучатимуть у десять разів голосніше, ніж зараз. І я буду радіти перемозі, якщо ви уб’єте мене“.
Офіцер відпустив мене додому» (зі спогадів румунського пастора д-ра Джозефа Тсона).
Ясна річ, що озвучені речі мало сумісні з ученням «Євангелія процвітання», що нині шириться світом. Але це, чесно кажучи, проблеми адептів вчення «Євангелія процвітання», а не тих, хто не зважаючи на все вирішив слідувати за Христом.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Гнатимуть і вас