Херувим так голосно ридав, заламуючи листя, що розбудив велетня Хака. Могутній дуб досить чутливо спить, можливо, тому що не має бутона, який закривався б на ніч, а можливо, справа в чомусь іншому.
– Хто це тут так ридає?
Прислухався Хак і нахилив гілки до великої клумби:
– О, то це та красива квітка, яка живе в самому центрі клумби!
Хак обережно простягнув до Херувима величезну гілку.
– Що трапилося, малюк?
Херувим відштовхнув гілку і наїжачився, як реп’ях.
– Не смій називати мене малюком!
Хак відсмикнув гілку з несподіванки.
– Ну вибач, я ж не знаю, як тебе звати. І, крім того, я дійсно трохи більший за тебе, – по-дружньому хихотнув дуб.
– Велич і належна повага не залежать від висоти та товщини стебла!
– Згоден, – кивнув Хак, глянувши на свій стовбур у чотири обхвати, який засмучена квітка назвала стеблом. – То як тебе звати?
– Мене звуть Херувим. Я – перша квітка, яка з’явилася на світ у цьому саду, і вважав, що тут мене всі знають.
– Вибач, Херувиме, я не вдаюся у квіткові справи. Тож чому ти такий засмучений, якщо це не таємниця?
Херувим настільки сердився, що відчував потребу вилити комусь своє горе, щоб заспокоїтися. Звичайно ж, він не міг поділитися цим із жодною квіткою, щоб не принизити своєї гідності, а дуб, який не вдається у квіткові справи, для цієї цілі цілком підходив.
– Я можу говорити з тобою як із другом? Ти нікому не видаси мою таємницю?
– Ми, дуби, і так не балакучі й таємниці друзів уміємо тримати, як ніхто!
– Добре, тоді поговорімо, бо я неабияк засмучений.
– Це я помітив.
– Мене образив Садівник.
Дуб здивовано підняв гілки:
– Як це? Вперше чую, щоб Садівник когось образив.
– Уяви собі, – Херувим у барвистих подробицях почав описувати дубові свою ранкову історію. – Мене, наставника квітів, – того, хто підтримує мир і користується заслуженою повагою всього Саду, – він назвав малесеньким і прирівняв до Кульбаби, найменшої та найнерозумнішої з усіх квітів, яких мені доводилося бачити. А я саме збирався поговорити із Садівником на дуже важливу тему.
– Що ж ти хотів з ним обговорити? – запитав Хак.
Херувим зам’явся: «Чи варто ділитися з цим дубом усіма своїми таємними сподіваннями?»
– Річ у тім, як я вже казав, що я давно користуюся повагою всього Саду. Я дбаю про те, щоб між квітами були хороші відносини, вчу їх справедливості та взаємоповаги.
– Молодець, – похвалив його Хак. – Що ж далі?
– А далі те, що за відсутності Садівника я фактично керую всім Садом. І насмілюся тебе запевнити – добре керую! Так само собою склалося вже давно через те, що я – найстарший у Саду, а також завдяки моєму авторитету та безлічі достоїнств. Але в цій творчій праці, спрямованій на благо всіх квітів, я все одно стикаюся з різними труднощами, які легше було б долати, якби Садівник підтвердив мій негласний статус і зробив його офіційним. Але тепер я навіть не знаю, чи варто з ним про це говорити.
– Іншими словами, ти хочеш, щоб Садівник призначив тебе головним над квітами?
– Приблизно так.
– Зрозуміло, – кивнув Хак. – Якщо дозволиш, поділюся з тобою, як із другом, тим, що я про все це думаю.
– Я тебе слухаю, – з гідністю відповів Херувим.
– Передусім, хочу тебе заспокоїти щодо того, що Садівник назвав тебе малесеньким. Скільки себе пам’ятаю, він і мене так само називає.
– Тебе?!
Херувим задер бутон, щоб прикинути висоту дуба, але так і не побачив того місця, де закінчується Хак і починається небо.
– Що ж стосується решти, я просто розповім тобі свою історію.
